Прикре, вбоге, сумне, правдиве і зворушливе. "Історія з маленької літери", - так визначив свій творчий метод автор - популярний італійський художник Ігорт.

Кілька років тому митець навідався до України з зовсім іншим проектом. Його цікавив Чехов, останні дні письменника в Ялті, "чехівська атмосфера, чехівські пам´ятні місця". Проте події розвивалися всупереч проектам та підписаним угодам.

Випадково, дорогою до Ялти Ігорт завітав до Дніпропетровська. Саме в цьому місті, на вході до супермаркету, зауважив стареньку з терезами. "Може, хочете зважитися? За пару гривень..." - зверталася вона до подорожніх. Ніхто не зупинявся.

"Скільки Вам років?" - запитав італієць. "Мені 84, - відповіла бабуся. - Інколи самій стає дивно, наскільки я вже стара".

Надворі було щось під 19 градусів морозу. "Хто ж це схоче зважуватися, коли має на собі 200 кілограмів одягу?" - подивувався іноземець. А бабуся додому не поспішала. "Маленька, тендітна жіночка. Але в її вмінні отак спокійно чекати, не боятися лютого морозу відчувалася залізна воля", - зазначив Ігорт.

Від спостереження, що перевернуло душу, почалося спілкування. Далі - знайомства з іншими, переважно літніми людьми, яких італійський художник часто зустрічав просто на вулиці.

"Я відчув справжній шок від того, що побачив та почув, - розповів він пізніше. - Зі мною вперше таке сталося. То було дивно, приголомшуюче. І тоді я подзвонив своєму видавцеві та сказав, що хочу робити зовсім іншу книгу."

Так народився задум "Українських зошитів" - збірки мальованих історій про мешканців українського Сходу. Живі люди, спогади про 1933 рік, зламані долі "маленьких радянських людей"... Досвід, що геть не вкладається в стандарти західної логіки.

До поїздки в Україну Ігорт ніколи не чув про Голодомор. Пізніше, розпитавши численних свідків, яким пощастило вижити, художник так і не зміг знайти собі переконливе пояснення, чому про цей злочин так мало знають на Заході.

"Не буду приховувати, - зізнався він під час презентації франкомовної версії книги, - щораз, коли я повертався з України додому, мені було бридко від нашого способу життя. Наші цінності видавалися мені пласкими й порожніми, наш егоїзм - безмежним."

Суто зовні цей чоловік у розквіті творчих сил не справляє враження сентиментальної людини. Успішний автор мальованих детективів, власник прибуткового видавництва з репутацією найпомітнішого в Італії фахівця в царині коміксів, керівник міжнародних проектів у галузі реклами та моди... І раптом - таке гостре, несподіване співчуття до скалічених Голодомором душ, від якого перехоплює горло.

Персонажі "Українських зошитів" - переважно колишні селянські діти, яким у далеких 30-х пощастило не померти з голоду. "Аби передати, що я відчув у спілкуванні з українцями, довелося шукати принципово нову для себе художню мову", - згадує художник. Діалоги, портрети, статистика, буденні сценки з життя, - все це простою графічною мовою доводить очевидність злочину проти людства.

Штучний голод не лише забрав мільйони людських життів. Він позбавив здатності до мрії та радості сотні й сотні тисяч тих, кому вдалося вижити. "Концентрація страждання, - схарактеризував Ігорт загальну атмосферу, що панує в Східній Україні. - Довгі роки без права на жалобу, без права на свою історію, без спроби зрозуміти себе."

Тим же настроєм просякнута й книга. Невиплакані українські сльози. Байдужість "рідного" та зарубіжного чиновництва. Прагматизм світової дипломатії.

"Сьогодні Україна шукає міжнародної підтримки, щоб визнати Голодомор за геноцид у скляному палаці ООН," - значиться на останній сторінці тексту. А нижче - недовгий список країн, які погодилися на визначення геноциду.

З-поміж них немає Італії, де 10 000 "Українських зошитів" розпродалися менше, ніж за рік. У переліку немає Франції, де ця книга нещодавно вийшла в світ. Не бачимо також Німеччини та Іспанії, де невдовзі мають вийти відповідні переклади.

Можливо, європейські політики колективно не люблять мальовані історії?

Алла Лазарєва, Париж