Український книжковий ринок радше мертвий, ніж живий. Про державну підтримку перекладів української літератури за кордоном взагалі говорити не доводиться. Всі здорові ринкові процеси в Україні безжально зводяться нанівець програмою «Українська книга», витриманою в кращих традиціях непотизму. І поки у нас за 350 тис. грн (!!!) із цієї сумнозвісної програми видають книгу міністра Кабміну Анатолія Толстоухова про Харцизьк, а Держкомітет телебачення та радіомовлення ганьбить країну на міжнародних книжкових виставках, наш західний сусід проводить активні реформи і стимулює книговидання, розбудовує бібліотеки. Про те, як Польща заохочує читати і популяризує своїх авторів за кордоном, Тиждень поспілкувався з Ґжеґожем Ґауденом, директором польського Інституту Книги, який 9 листопада відвідає Україну в межах спільного проекту Книгарні «Є» та Польського Інституту у Києві.

У. Т.: Наскільки високою є культура читання в Польщі?

– Найбільшою проблемою нині можна назвати зниження популярності читання. За останніми дослідженнями, 2008 року лише 38% поляків тримали в руках книжку. Це дуже невтішні дані, оскільки в попередніх опитуваннях показник сягав 50%.

У. Т.:  До яких дій вдається Інститут Книги, щоб боротися з такою невтішною тенденцією?

– Наша діяльність багатовекторна. Ми фінансуємо низку різних акцій, які популяризують читання, наприклад, дискусійні клуби. Зараз їх у Польщі нараховується понад 700, і вони діють у малих бібліотеках при школах, парафіях і навіть у місцях позбавлення волі. Ці клуби організовані на кшталт британських: люди читають книжку, а потім її обговорюють. Окрім цього, одним із фундаментальних механізмів, який має допомогти подолати тенденцію скорочення читання, є зміцнення польських бібліотек. Через те що книжка залишається дорогим задоволенням для поляків, можливість взяти її з бібліотеки, на нашу думку, – це ключовий крок до популяризації читання. Це також вписується в концепцію перетворення бібліотек у провінціях на центри не лише культурного, а й громадського життя.
В межах дискусійних клубів ми співпрацюємо з воєводськими бібліотеками, які патронують ці проекти. Механізм взаємодії полягає в тому, що дискусійні клуби закуповують за наші гроші від кількох до кільканадцятьох екземплярів якоїсь книжки, які передаються від одного дискусійного клубу до другого. Люди беруть цю книжку, читають, а потім зустрічаються і діляться враженнями про неї. У малих населених пунктах – це досить небуденне явище, подібне до свята. Люди зустрічаються, навіть святково вдягаються та обговорюють не плітки, не родинні справи чи проблеми зі здоров’ям, а книж­ки. Програма добре виконується. Дискусійні клуби мають форму певної анархії, в доброму сенсі цього слова. У них є власні інтернет-сторінки, й вони тісно контактують між собою. Клуби організовують конкурси на найкращу рецензію. І раз на рік відбувається нагородження лауреатів. Отже, розвивається загальнопольський рух підтримки книжки.

Бібліотечний маркетинг

У. Т.: Ви часто наголошуєте, що мета Інституту Книги – зробити з бібліотек, особливо в провінціях, своєрідні центри. Що ви робите для досягнення цієї мети?

– Згідно з моєю концепцією бібліотеки мають бути центрами знань і громадського життя. Бібліотека завжди була центром знань, бо це місце доступу до книжок, там є провідник – бібліотекар. Нині для виконання цієї функції самих книжок замало. Звісно, ми часто поновлюємо бібліотечні фонди, але ключовим є також безплатний доступ до комп’ютерів і швидкісного інтернету. Бібліотекарі мають навчати літніх читачів користуватися інтернетом. Бібліотечні фонди – це для нас пріоритет, але бібліотека також має бути місцем, де матимуть змогу зустрітися різні не­урядові організації. Це має бути місце, пристосоване для проведення зустрічей. Тут ми йдемо шляхом скандинавських реформ. Там бібліотеки розвинулися за цією схемою. У нас цю програму фінансує польський уряд, але немалу частину коштів покриває місцеве самоврядування. Інститут Книги підготував програму курсів для бібліотекарів у всій Польщі, де вони навчаться працювати по-новому, а саме: як активізовувати громадське життя, як проводити маркетинг бібліотеки. Ми також розробили програму, на мій погляд, дуже важливу, відповідно до якої всі польські бібліотеки (їх близько 8500) до кінця цього року отримають доступ до безплатного швидкісного інтернету. А також запустили сучасну програму каталогізації. Завдяки їй уже наступного року читачі зможуть замовляти собі бібліотечні книж­­ки, сидячи вдома. Крім того, не менш важлива річ – інвестування у самі приміщення бібліотек. Тиждень тому польський уряд затвердив відповідну програму. Згідно з нею за найближчі п´ять років на реконструкцію та побудову бібліотек з державного та місцевих бюджетів буде виділено 400 млн злотих (1 злотий = 2,82 грн за курсом Нацбанку. – Ред.). Це дасть змогу побудувати кількасот нових бібліотек на кшталт скандинавських, тобто світлих, просторих і сучасних. Завдяки цим програмам про бібліотеки вже починають говорити більш схвально. Сподіваюся, за кілька років ми зможемо стати свідками яскравого ренесансу бібліотек.

У. Т.: Однією з цілей діяльності Інституту Книги є «реалізація проектів, що полегшують доступ до книжок маргіналізованим групам читачів». Про які групи йдеться? І як виглядає програма допомоги?

– Тут ідеться про два напрями діяльності: по-перше, фінансуються бібліотеки в малих населених пунктах, бо саме там і є ці маргіналізовані групи. Польщу можна поділити на бідну і багату. У великих містах немає проблем із доступом до книг, а в малих населених пунктах, особливо у Центрі та на Сході Польщі, можна побачити серйозну маргіналізацію. Тому свої програми ми скеровуємо поза межі великих міст. По-друге, ми фінансуємо різні івенти, які організовують бібліотеки, тобто локальні літературні фестивалі, конкурси тощо. Буквально днями Інститут Книги отримав сигнал, що нам треба готуватися до національної програми підтримки читання. Ця програма має бути розроблена до 2020 року, до її реалізації   залучатимуться різні гілки влади: Міністерство культури, зокрема й Інститут Книги, Міністерство освіти, тобто школи, бо саме там дітей навчають працювати з книгами. Навики читання вироб­­ляються в дитинстві, якщо пропустити цей період, потім надзвичайно важко навчити читати 20–30-річну людину. До програми будуть також залучені організації книговидавців, Міністерство вищої освіти і мас-медіа. Цієї осені ми маємо розробити багаторічну програму, яка почне реалізовуватися вже 2011 року. Вона має полегшити доступ до книжок маргіналізованим верствам суспільства.

У. Т.: А чи багатофункціональність бібліотек, наприклад, доступ до інтернету, не змаргіналізує саму практику читання?

– Думаю, ефект буде протилежний. Наприклад, у Швеції в 1990-х роках злегковажили інтернетом – і молодь перестала приходити до бібліотек. Швеція – досить багата країна, тому там легко і швидко виправили помилку, і молодь повернулася. Я нещодавно був у Латвії, де, як і в Польщі, реалізовується програма інвестицій у бібліотеки Білла Ґейтса. І там мені сказали, що, як тільки з’явився інтернет у бібліотеках, молодь одразу почала до них навідуватися. Коли приходять відвідувачі і чекають своєї черги, щоб покористуватися інтернетом, то вони не мають іншого виходу, як погортати якийсь журнал або книжку. Окрім того, в польських бібліотеках ми хотіли б також розбудувати мережі Wi-Fi. Щоб після закриття бібліотек молодь збиралася біля приміщення і користувалася доступом до інтернету.

Підтримка перекладів

У. Т.: Це був внутрішній, державний, вектор діяльності Інституту Книги. А якщо вести мову про зовнішній, то як Інститут популяризує польських авторів за кордоном?

– По-перше, ми організовуємо національні стенди на найважливіших книжкових виставках у Франкфурті, Лондоні, Болоньї, а також Львові, Москві, Вільнюсі, Нью-Йорку. Плануємо поїхати в Китай. Це наша систематична діяльність. Для цих стендів ми готуємо видавничі каталоги англійською, німецькою, французькою, російською мовами. До виставки в Єрусалимі ми випустили каталог івритом. По-друге, ми запрошуємо перекладачів з польської на ознайомчі візити. З Україною у нас чудова співпраця. Ми маємо низку програм фінансової підтримки перекладів польських авторів іноземними мовами. І коли закордонний видавець – німецький, український, американський чи російський – захоче перекласти польську книжку, то оплатити переклад може Інститут Книги. Ми компенсуємо до 100% вартості перекладу. Ця програма помітно підтримала присутність польських авторів на різних ринках. Окрім того, ми вручаємо різні нагороди найкращим перекладачам. Загалом, спектр нашої діяльності досить широкий.

У. Т.: Хто вирішує питання про виділення коштів на ті чи інші проекти? Як виглядає сам процес?

– Остаточне рішення щодо закордонних проектів ухвалюю я як директор Інституту. А оцінкою всіх проектів займаються експерти, яких ми наймаємо. Вони читають подання, оцінюють їх і висловлюють свої рекомендації.

У. Т.: А який бюджет вашого Інституту?

– Важко так одразу відповісти. На свою базову діяльність ми витрачаємо щороку 9 млн злотих. Крім того, ми розпоряджаємося спеціальними фондами міністра, призначеними для підтримки некомерційних видань. Також у нас є додаткові проекти і фонди, тому загалом щороку Інститут має в своєму розпорядженні близько 25 млн злотих.

У. Т.: Інститут Книги організовує фестиваль «Чотири пори книжки», присвячений поезії, прозі, репортажеві та популярній літературі. Чому цього року він не відбудеться?

– Цьогоріч він не відбудеться внаслідок скорочення видатків із бюджету. Тому з усього фестивалю ми залишили лише одну частину – фестиваль репортажу. Колись у його межах  ми організували фестиваль детективної літератури. І тепер він уже відбувається без нашої допомоги. Цьогорічний фестиваль репортажу буде присвячений як польським, так і закордонним виданням нон-фікшн. Приїде багато авторів, відбуватимуться зустрічі, театральні постановки книжок, кінопокази.

Надія на Шульца

У. Т.: 1 квітня 2010 року Інститут Книги взяв на себе видання журналів Міністерства культури Польщі, поміж яких – Nowe Książki, Ruch Muzyczny, Teatr, Literatura na świecie  та інші. Чому ці видання передали саме в компетенцію вашого Інституту i чи плануєте їх якось реформувати?

– Це було рішення міністра. До цього ці видання належали Національній бібліотеці. Це було не дуже раціонально, оскільки бібліотека не мала нічого спільного з виданням журналів. Тому їх передали Інституту Книги. Окрім того, можливо, було взято до уваги також і мій особистий досвід як видавця. Я був директором видавництва Presspublica і головним редактором щоденної газети Rzeczpospolita, яку воно видавало. Інститут Книги має певні плани щодо видань, які ви згадали. Вони стосуються осучаснення й інтернетизації. Тепер ці журнали видаються в основному в паперовому форматі й мають досить класичний, старосвітський вигляд. Без виходу в інтернет вони не потраплять до молодших читачів.

У. Т.: Як ви розцінюєте співпрацю Інституту Книги з Україною?

– Я би хотів, щоб вона була якомога активнішою. До цього часу наша співпраця зі львівським Форумом видавців видається мені плідною. Не може не тішити досить активна група молодих перекладачів з польської українською та небайдужі видавці. З нашого боку – повна відкритість і щире бажання підтримати присутність польської літератури в Україні. Ми дуже задоволені, що вже другий рік поспіль проводиться фестиваль Бруно Шульца в Дрогобичі. Інститут Книги старається його підтримувати фінансово, хоча тепер він уже досить самостійний, його організовують голов­цним чином Дрогобицький університет і місцеві діячі. Ми хотіли би, щоб цей фестиваль щороку набирав обертів. У 2012 році буде 120-та річниця народження й 70-та річниця смерті Бруно Шульца. Тому є чудовий шанс зробити фестиваль світового масштабу. І тут я як директор Інституту книжки можу запевнити, що ми зацікавлені в якнайактивнішій співпраці.

У. Т.: Чи запланував Інститут якісь нові проекти?

– Наступного року організовуємо Рік Чеслава Мілоша, бо на 2011-й припадає 100-та річниця народження нашого нобелівського лауреата. Заплановано багато різних акцій. Тепер будемо говорити про перспективи проведення якихось івентів і в Україні. Потім, як я вже згадував, 2012-й – Рік Бруно Шульца. До того ж реалізовуватимемо всі наші нинішні програми, однак будемо залишатись відкритими для нових ідей. Роботи маємо багато. Іноді починаю боятися, чи не замало у мене працівників.

Біографічна нота  

Ґжеґож Ґауден – польський менеджер культури та видавець.

Народився 1953 року.

За освітою – юрист.

У 1980-х був активним діячем руху «Солідарність», працював головним редактором газет Wiadomości Dnia та Obserwator Wielkopolski. Інтернований під час воєнного стану. У 1984–1993 роках перебував в еміграції в Швеції. Після повернення працював представником концернів Bulls Press та Orkla Media.

У 1999-му став президентом видавництва Presspublica.

У 2004–2006 роках був головним редактором газети Rzeczpospolita.

З 2008-го – директор польського Інституту Книги.

Лесь Белей 

Фото: ut.net.ua