Щастя сублімувалося у творчість. І цьогоріч на конкурс авторка відіслала одразу п’ять романів, два з яких отримали відзнаку «Вибір видавця». У книгарні «Є» Христина презентувала свіжовидані новинки – «Експортерка» («Піраміда») та «Фреска» («Астролябія»).

– Не можу не тішитися, – зізналася авторка. – Моє письмо нарешті визнала мама, яка минулого разу пропонувала спалити весь тираж «Рожевого і ще раз рожевого»...

«Експортерка»: «Люди вперто не хочуть вірити у щастя...»

– Довго вибирала серед знайомих прототипи для героїні. Думала, чию долю покласти в основу, – пригадує Христина Лукащук. – Відтак головною героїнею стала рідна сестра моєї товаришки, якій з невідомих причин не щастить у житті. За сюжетом, героїня, яка дорослішала без матері за часів соціалізму, прагне щастя, але не знаходить його у власній країні, а тому їде на пошуки кращого за кордон. Але і на чужині жінка потрапляє у неприємні пригоди. І коли здається, що нема чого й чекати від долі, раптом з’являється омріяне щастя, яким завершується книжка.

Той щасливий кінець отримав масу критики, мовляв це – «ляпас читачу». У романі є момент, де героїня працює на свинофермі, тож інші казали, що добре було б закінчити, наче дівчина прокидається серед свиней і розуміє, що щастя – то лиш сон… «Тоді зрозуміла, що люди вперто не хочуть вірити у щастя. Чому?» – скаржиться авторка.

– Не знаю, чи у прототипа героїні теж все буде так щасливо, – каже Христина Лукащук. – Часом надзвонюю і розпитую, наразі наче є поступ у правильному керунку. Проте вона ще не знає, що її доля покладена на сторінки. Я лише нещодавно передала їй книжку до Італії…

«Фреска»: «Чуда трапляються, але їх треба спровокувати»

Писати книжку від імені чоловіка стало для Христини Лукащук справжнім викликом: думати чоловічими категоріями виявилося непросто.

– Консультувалася мало не з кожної фрази з різними чоловіками, з фахівцями, медиками, психологами… – каже автор. – Коли закінчила писати, відіслала роман на «Коронацію слова» з чоловічим псевдонімом. І коли в рецензії написали, що «тільки чоловік може так по-ідіотичному закінчити повість, так зневажати думку жінки і робити з нею все що заманеться», зрозуміла: експеримент вдався.

Часто авторку звинувачують у надмірному еротизмі в книжках.

– У мене всі книжки чуттєві і з елементами еротики, – пояснює Христина Лукащук. – Ці риси відрізняють мою прозу від інших. За сюжетом роману, сорокарічний чоловік одного ранку прокидається і розуміє: дружина, що прожила з ним поряд все його життя, не зовсім та людина, з якою він одружувався. І він починає шукати, що ж саме стало причиною похолодання в їхніх стосунках. Еротика – не самоціль. Мої твори, радше, відверті. Йдеться про ту відвертість, завдяки якій можемо отримати бажане. Якщо хочеш бути щасливою, досягнути гармонії, треба перш за все бути відвертою сама з собою, тоді – з партнером, а решта – налагодиться. Чуда трапляються, але їх треба провокувати. Намагаюся провокувати відвертість кожного, аби кожен міг зрозуміти, що він не сам і має всі права на щастя.

Божена Городницька
Фото: sumno.com