Насправді ж він графоман, демагог, хамелеон і хвалько. Книга сповнена стьобу та іронії, це справді фарс на мажорів від літератури. Діапазон читацького сприйняття повісті буде доволі широким: і “Який скандал!”, і нерозуміння, і упізнання реальних прототипів “мужнього лицаря духовності, що виступає від імені народу, який нерозривно пов’язаний зі своєю українською генезою”, але змінює свої переконання залежно від обставин. Дмитро Стельмах (на фото) присвячує свій фарс профанації літературного процесу.

Автор “Фарс-мажору”, за його власними словами, щонайбільше любить ліс і тікає туди за першої нагоди. Сповідує здоровий спосіб життя,збирає трави, коріння, насіння, ягоди, гриби, горіхи. Має собаку - далматинку Мусю, двох котиків і папужку. Улюблене заняття - дивитися вночі кіно, з чаєм і печивом.

- “Я все-таки вірю, що вогник надії і правди яскраво горить і горітиме завжди серед мороку злочинної байдужості, незугарної сірятини, духовного манкуртизму, зомбажного безпам’ятства та млявої хатоскрайності, що, мов ті гидотні-бридотні-підлотні-мерзотні щупальця кричущої бездуховності, душать нашу тендітну письменницьку горлянку, з якої ще рветься-несеться волання-стогнання-благання: дайте нам спокій! Руки геть від Спілки письменників!”. Це уривок з виступу поета-трибуна Дмитра Порядного на позачерговому з’їзді Спілки письменників України. У вашого персонажа є прототип? Це збірний образ? Авторська вигадка?

- Той Дмитро Порядний - збірний образ. А патетичні накручені вислови деяких письменників та поетів раз у раз знаходжу у їхніх інтерв’ю. Це довічне джерело для мого натхнення. Як вам така фраза у газеті: «Вільні вірші та вивірені строфи класичної графіки, подані поруч, сприймаємо не як формотворчі антитези, а як співзалежність поетичних полюсів»… А ось фраза з інтерв’ю іншого письменника: «Звідси в поезії і поєднаність контрастів, і мерехтіння зникань, і зникання мерехтінь»...

- Хто автор поетичних “опусів” вашого героя, таких як “Любімо Приірпіння”? Якщо читати їх вголос з серйозним виразом обличчя, частина слухачів вмиратиме від сміху, а частина витиратиме сльозу розчулення, сприймаючи усе за чисту монету.

- Та я автор. Якщо головний герой поет, то і його поезію, гадаю, слід теж подати. Дмитро Порядний пише так звані квінтьєми на будь-яку тему – від патріотичної до еротичної - і страшенно ними пишається. Квінтьєм насправді не існує, це його вигадка. Ну і моя теж, виходить.

- Хто з поетів став для вас відкриттям останнього часу? На думку кого з літературних критиків ви зважаєте?

- Останнім відкриттям стали вірші і пародії луцького поета Гната Голки та ірпінського критика і поета Олександра Стусенка. Я обожнюю гумор, тому і до гумористів ставлюсь із особливим пієтетом і повагою. Смішити людей – це тяжке діло! Пан Гнат дуже іронічний і саркастичний, особливо до поезії “двотисячників”, але читати його справді смішно. А за те, з яким гумором і як фахово пан Олександр виполює падлючі будяки і дурниці з мови сучасних українських письменників, йому пам’ятника за життя слід поставити! Найкраще перед Будинком творчості “Ірпінь”. А я б до того пам’ятника письменників фотографуватися водив.

- Чи буде продовження у вашого “Фарс-мажору”? Адже події у книжці зупиняються на 2004 році.

- Тут я ставлю три крапки. Якщо читачам сподобається перша повість, а видавцям захочеться мати зі мною діло. Бо і перші, і другі ой які вимогливі. А в голівоньці вже виринають сюжетні ходи, а віршики так і вискакують з неї, а рученята так і сверблять по клавіатурі постукотіти...

Галина Вдовиченко