Перша новина з Міністерства культури і туризму України після призначення Михайла Кулиняка ввела культурні кола у ступор. Як передав наприкінці минулого тижня канал «СТБ», Михайло Андрійович не наважувався ввійти в кабінет, який нещодавно залишив Василь Вовкун, допоки там не покропили свяченою водою отці з Києво–Печерської лаври. Ніхто не заперечує релігійних настроїв чиновника, але привселюдне освячення кабінетів як перша офіційна новина (учора сайт міністерства оновився повідомленням про Каталог викрадених музейних цінностей) відносить нас у часи тотального невігластва і мракобісся.

Як на те, в цей час до Києва навідався Вальдемар Домбровський, міністр культури Польщі 2002—2005 років, відомий як реформатор і промоутер польської культури. У рамках проекту «Європейський досвід: Польща» — Польського інституту і книгарні «Є» — минулої суботи він виступив у невеличкому залі книгарні на вулиці Лисенка. Послухати пана Домбровського людей набилося — не протиснутися. Серед них — голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач, кінорежисер Юрій Терещенко, кінокритик Володимир Войтенко, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків. Із запрошених представників Міністерства культури прийшло кілька осіб, але не з найголовніших кабінетів. Пригадалося, як свого часу міністр Домбровський ділився реформаторським досвідом і з Юрієм Богуцьким, і з Оксаною Білозір. Але наші міністри так нічого й не перейняли. Чому польська культура сьогодні на рівних представлена у Європі, як політик має не боятися непопулярних рішень і з чого починається відродження нації в державі — у коротких нотатках із публічного виступу Вальдемара Домбровського.

Урядовий збір на потреби бібліотек і податок з телебачення

У польський уряд зразка 2002 року пан Домбровський прийшов із досвідом роботи на посаді віце–міністра культури і мистецтва на початку 90–х. Як стипендіат кількох західних програм він розумів, наскільки важливо Польщі перейти із статусу, як він сказав, «країни здійсненого абсурду» до повноцінного члена Євросоюзу. У перший тиждень роботи міністр Домбровський створив Національну стратегію розвитку культури й отримав на цю програму від ЄС 1,5 млрд. злотих (понад 370 млн. євро). «Польща виявилася єдиною країною з тих, що вступили в ЄС 2004 року, яка отримала доступ до структуральних фондів Союзу», — підсумовує Домбровський. Свою роботу він розбив на п’ять програм. Під номером один, як не дивно, колишній керівник театру поставив книгу. «Читання найбільше формує особистість і досвід людини», — каже міністр. Дослідження показали, що найбільше в Європі читають у найбагатших країнах, тобто популярність книги прямо пропорційна добробуту нації. Бібліотеки ж і книгарні у Польщі, особливо на периферії, були не в найкращому стані. Щоб «вибити» гроші з профільних міністерств, Домбровський на одному із засідань урядів показав простий телеролик: відвідувач приходить у бібліотеку і просить, чи можна взяти почитати такі й такі бестселери (наприклад, «Гаррі Поттер»), на що бібліотекарка–бабуся каже: «Нічого немає». — «А що ж тоді є?» — запитує спантеличений книголюб. «Ну ось я є...», — розгублено відповідає бібліотекар. Така хитрість дозволила культурному міністру отримати один мільйон злотих на закупівлю книг для бібліотек. Згодом бюджет зріс до 60 млн. злотих, отриманих від міністерств і органів самоврядування. «Мені важливо було, щоб місцева влада також мала стимул до реформ», — зауважив Домбровський. Ще один промовистий приклад часів його каденції — організація фестивалю дитячої культури у Пацануві (є таке містечко в Польщі, на тлі якого відбуваються дії популярної казки Kozio ek matoek). Завдяки цьому фестивалю депресивне село перетворилося на справжній центр казки. Згодом, у 2004 році, було створено Інститут книги — це національна інституція, що займається популяризацією читання в країні та промоцією польської літератури за кордоном.

У галузі кіновиробництва найбільшим досягненням стала реформа фінансування. Домбровський виходив із того, що «європейське кіно не має жодних шансів існувати за голлівудською схемою, тому потрібне державне фінансування». Унаслідок публічних слухань у польському парламенті вдалося погодити, що телеканали, дистриб’ютори кіно й телеоператори будуть відраховувати 1,5–відсотковий збір від рекламних прибутків. Таким чином, щорічний бюджет на кіновиробництво в Польщі становить щонайменше 100 млн. злотих (понад 25 млн. євро). Розпоряджається ними не міністерство, а Польський інститут кіномистецтва, державна установа, створена 2005 року — фінансовими потоками керують не чиновники, а спеціалісти з питань кіно. Таке не стандартне для нас рішення, можливо, було спричинене тим, що Домбровський свого часу тісно спілкувався з режисерами Анджеєм Вайдою та Кшиштофом Кесльовським.

«Головне — відчути запах Польщі»

Ще одна державна інституція, створена за ініціативи Домбровського, опікується театральною справою. Театральний інститут вивчає історичну традицію польського театру, документує розвиток сучасного польського театру й, звісно, займається просуванням польського театру у світі.

Промоція польської культури у світі займала особливе місце у культурній стратегії Домбровського. Хоча у значних культурних центрах світу — Парижі, Стокгольмі, Нью–Йорку — діяли Польські інститути, рівень їхньої роботи не задовольняв підприємливого міністра. «Це були центри, швидше, для поляків із діаспори, куди вони приходили висловити свої жалі», — каже Домбровський. До щему знайома ситуація, чи не так? Ту саму кризу переживають українські культурні установи за кордоном, які більше слугують клубами для діаспорян, аніж займаються промоцією сучасної України. Домбровський виходив із того, що відносно молода польська нація, що постала у XVIII—XIX ст., потребує реклами. «Сучасний світ — безперервний конкурс краси, треба постійно показувати себе з кращого боку», — проводить незвичні аналогії поляк. Тепер Польські інститути функціонують як активні рекламісти своєї культури (Україна в цьому добре переконалася), а в різних країнах періодично проходять Дні польської культури.

Пункт промоції польської культури червоною ниткою проходить у стипендіальній програмі Gaude Polonia («Радуйся, Польще»). Незважаючи на те, що призначена вона для митців країн Центрально–Східної Європи, найбільшими її донорами є українці та білоруси. У грудні «УМ» (№236 від 17.12.2009) писала про одного з цьогорічних українських стипендіатів — композитора Данила Перцова. Піврічну творчу відпустку у Польщі також відбуває поет Андрій Любка, який у Варшаві пише свій перший роман. Стипендія Gaude Polonia — також свого роду промоція Польщі, бо, як зауважує міністр, «стипендіати отримують хороші гроші, кураторів, можливість створити твір, але головне — відчути запах Польщі».

Польща — одна з найуспішніших країн Центрально–Східної Європи. Небагата, як на європейські мірки, проте вдало вміє використати свої ресурси. І культурна реформа, як показує досвід, — один із прикладів, як за невеликі гроші можна й треба просувати культуру в маси.

ДОВІДКА «УМ»

Вальдемар Домбровський (нар. 1951) — випускник факультету електроніки Варшавської політехніки. Стипендіат Британської ради, Ґете–інституту, Державного департаменту США. Закінчив також Executive Program for Leaders in Development Гарвардського університету.

1979—1981 — заступник директора відділу культури міської ради Варшави.

З 1982 — багаторічний директор Центру мистецтв Studio.

1994—1998 — президент Державної агенції закордонних інвестицій.

1998—2002, з 2008 — генеральний директор Національної опери Польщі.

Наталя Дмитренко   

Фото: umoloda.kiev.ua