Справді, рейтинґування класичного репертуару виглядало би в Америці безглуздо. Там усі ці твори видані–перевидані, перебувають у широкому бібліотечному доступі, а топ–позиції — у постійному продажу. Якщо ці видання і змагаються на ринку, то хіба за позицією ціна/якість. У країні з безперервною культурною традицією неможливо уявити, щоби упродовж 70 років не публікувалися твори вітчизняних класиків, або взагалі вперше перекладалися б романи, що належать до світового канону. В Україні ж, на жаль, саме так.

Уперше за 50 років видане — минулого книжкового сезону — повне зібрання казок Івана Франка (Дрогобич: Святослав Сурма). Уперше в одному 800–сторінковому томі зібрано усе, написане Григором Тютюнником (К.: Український письменник), — причому тексти очищені від радянської цензури, тобто, відновлені за рукописами. Кожна новинка серії «Розстріляне Відродження» столичного видавництва «Смолоскип» — це повернення читачеві десятиліттями заборонених книжок: 2009–го тут вийшли вибрані твори Клима Поліщука та перевидано в розширеному обсязі вибране Майка Йогансена (випущене кілька років тому перше видання блискавично розійшлося). Для кількох поколінь читачів цієї літератури просто не існувало, і тепер вони приходять до нас з усіма ознаками нових текстів.

Те саме і з перекладами хрестоматійних творів світової літератури. Уперше українською перекладено вершинний твір Томаса Манна «Зачарована гора» і так само вшанований Нобелівською премією роман Самюеля Бекета «Малон умирає» (обидва — К.: Юніверс), останній роман Франца Кафки «Зниклий безвісти» (К.: Критика), найзнаменніший твір Італо Звево «Самопізнання Дзено» (Х.: Фоліо). Як відомо, гарні переклади (а усі ці переклади саме такі) перетворюють зарубіжну літературу на потужний фактор внутрішнього літературного процесу. А оцінка тієї потужності і є метою рейтингової номінації «Хрестоматія».

Якщо говорити про найвиразніші нинішні тенденції у виданні класики, то таких принаймні три. По–перше, на прилавках книгарень усе частіше з’являються хрестоматійні твори­ у презентативному та навіть, сказати б, інтер’єр­ному виконанні. Такими у Короткому списку є Шевченків «Кобзар» із репресованими ілюстраціями Василя Седляра (про цю книжку — див. «УМ» від 16.09.2009); факсимільне видання рукописно–мальованої збірки з так само детективною долею — Wirszy T. Szewczenka 1844 (задля конспірації писана латинкою, бо поета якраз було заарештовано). Трохи не дотягнули до шорт–листа візуально багаті «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека (Л.: Кальварія). Наявність ринкового прошарку подарункових видань класики виразно сигналізує про зміцнення всього видавничого сеґмента. Ще один чіткий індикатор поступу — випуск класичних творів у сувенірних міні–форматах. На жаль, в Україні цим вряди–годи займається чи не єдине видавництво — «Кий». Торік тут вийшла симпатична книжечка Максима Рильського «Таємниця осіннього листя».

Перспективно виглядає перший досвід публікації класичних творів видавництвом «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА»: адресат цих книжок коливається між масовим та елітарним попитом. Такими є двотомова збірка повістей Гоголя (про цю книжку — див. «УМ» від 19.12.2009) та той–таки Гашек. А це ще один добрий знак — одночасне перебування на ринку двох і більше однакових творів, по–різному випущених різними видавцями.

Друга помітна тенденція у виданні класики — активне затребування нових перекладів. Незважаючи на кризовий рік, видавництво «Юніверс» здійснило чотири випуски своєї серії «Лавреати Нобелівської премії». Окрім згаданих Бекета та Манна (у двох книжках), це також вибрані твори Шеймаса Гіні та Бернарда Шоу. Канонічні зарубіжні твори у форматі економ–класу і надалі успіш­но випускає харків­ське «Фоліо» у серії «Бібліотека світової літератури», яку видавець готує спільно з академічним Інститутом літератури. Окремо варто згадати проект багатотомового видання у нових перекладах «бабусі детективу» Аґати Кристі (вийшло вже сім томів). Оскільки ці книжки задовольняють якнайширший попит, то й значення цих перекладів ширше за суто літературне і сягає аж етнопсихологічних теренів.

Третя тенденція: наше літературознавство поволі скидає жаб’ячу шкурку підсобної, сервісної дисципліни, колись ґвалтовно накинуту їй «радянським способом життя», і перетворюється на самодостатній суб’єкт гуманітаристики. Як у всьому світі, де глибинний аналіз літературних явищ є осердям філософських практик. Переконливим прикладом є, скажімо, дослідження член–кореспондента Академії наук Тамари Гундорової «ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму» (К.: Критика) — книжка, резонанс від якої виходить далеко за межі власне літератури.

Більш за те: у літературознавчій підномінації вже фіксується реальна конкуренція. Поруч із працею Т.Гундорової стоїть монографія доктора філології Раїси Мовчан «про те саме»: «Український модернізм 1920–х: портрет в історичному інтер’єрі» (К.: Стилос), а також дослідження Лесі Демської–Будзуляк «Драма свободи в модернізмі» (К.: Академвидав). Певною мірою «перекривають» одне одного «біографічно–культурологічне дослідження» Оксани та Євгена Нахліків «Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою» (Л.: Львівське відділення Інституту літератури ім.Т. Г. Шевченка) та збірка архівних матеріалів «Пантелеймон Куліш: письменник, філософ, громадянин» (К.: Хроніка 2000). Одне критичне поле культивують книжка Ярослава Голобородька «Елізіум. Інкорпорація стратогем» (Х.: Фоліо) та другий випуск альманаху «ЛітАкцент» (К.: Темпора), редагований експертом «Книжки року» професором Володимиром Панченком.

До речі, всі вище згадані літературознавці — також експерти «Книжки року». І не лише вони; варто згадати ще декілька резонансних «експертних» видань (одразу застережуся проти кривих посмішок: експерти не голосують за власні твори чи за книжки, до випуску яких були причетні). Критик–експерт Ігор Бондар–Терещенко знову здивував: написав книжку «У задзеркаллі 1910—30–х років» (К.: Темпора) у популярному в західній історіографії жанрі «історія повсякдення» — це перший український досвід такого формату. Експерт Ігор Мойсеїв випустив книжку «Космос Тараса Шевченка: поезія, проза, образотворчість» (К.: б/н) з інтригуючим аналітичним ракурсом, відбитим у підзаголовку: «Культурологічне дослідження семантики і числокодів». Згадуваний Євген Нахлік зробив блискучі коментарі до «Кобзаря» з ілюстраціями В.Седляра, а нову серію «Українська класика», первістком якої став відреставрований том Г.Тютюнника, зініціювали кілька достойників, серед яких експерти «Книжки року» Микола Жулинський та Василь Шкляр.

Костянтин Родик