Повністю він такий: «Та за що? Підручник малого з української літератури. 5 клас. Перепрошую, але я не можу робити з малим уроки. На мене істеричний сміх нападає, я іржу як коняка». Чи не сюжет для новели зі шкільного життя? З інтригою, із несподіваним закінченням? Насправді все простіше, бо гомеричний сміх у пані Тамари викликав фрагмент зі шкільного підручника для 5 класу, у якому йдеться про міф про сокола, а якщо конкретніше – то пояснення слів до нього: волхви, Оріана, Заратустра. Здогадуюся, що саме останнє у переліку так вразило письменницю у підручнику з літератури для дітей молодшого віку, авторами якого є Л.Коваленко та Н.Бернадська, бо пані Тамара навіть обкладинку сфотографувала та продемонструвала.

Як одна із авторок я щиро позаздрила синові письменниці, бо його навчанням цікавиться мама, а сьогодні не всім батькам це вдається з різних причин – через байдужість до шкільної освіти,  банальну нестачу часу, недоспаних ночей під час тривог (перелік можна продовжити). Також я щиро вдячна пані Тамарі за мимовільне порушення надзвичайно важливої проблеми НУШ – змісту модульних програм із літератури, які вже частково апробовані, а для старшої школи вже готові, і за ними створюються підручники.

Безперечно, навіть побіжний погляд на сучасні програми з літератури засвідчує позитивні зміни – переважно відмова від історико-літературного хронологічного підходу до вивчення текстів, уведення творів авторів межі ХХ-ХХІ століть, різноманіття програм, створених досвідченими науковцями, методистами, вчителями, можливість для учителя вибирати той варіант, який, йому найбільш імпонує, можливість самостійно планувати опрацювання навчального матеріалу. Власне, це ті новації, про які так довго і терпляче говорилося у нашій спільноті – і педагогічній, і батьківській. Проте сьогодні, коли оприлюднено програми  від 5 до 12 класів, за цим усім проглядається одна велика проблема – який результат вивчення літератури у школі? Яка магістральна лінія вивчення художніх текстів рідного письменства? Формально ці речі прописані у кожній із програм, але видається, що між теорією і практикою – просто прірва.

Щоб не бути голослівною, наведу приклади. Перевантаження програм – скажімо, у програмі для 7 класу (автори Яценко Т.О., Пахаренко В.І., Слижук О.А., Тригуб І.А.) у першому семестрі для вивчення пропонуються переважно ліричні твори і лише два епічні тексти. У другому семестрі – один ліричний твір і 11(!) епічних, серед яких – повісті А.Кокотюхи «Гімназист і Чорна Рука», В.Чемериса «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання», романи В.Нестайка «Тореадори із Васюківки»,  Г.Пагутяк «Королівство» та інші тексти. Це досить великі за обсягом твори, тож програма вимагає їх вивчати у скороченому вигляді. От і вимальовується ще більша проблема.

Усі епічні тексти пропонуються для вивчення в скороченому вигляді.

Такий підхід зумовлює ще один виклик, навіть два: а) як скоротити текст, щоб зберегти сюжетні перипетії, інтригу, власне, авторський задум, скажімо, твору Г. Пагутяк «Королівство» –  у виданні 2016 року це 384 сторінки тексту; або повісті А. Кокотюхи «Гімназист і Чорна Рука» –  у виданні 2016 року 224 с.; б) повість А. Кокотюхи згадано у зв’язку з другим викликом – як в скороченому тексті (а це детективна повість) пояснити такі теоретичні поняття, як інтрига детективного твору. А ця інтрига ускладнена кількома сюжетними лініями, які стосуються нашої («дорослої») сучасності, як і періоду національно-визвольних змагань.  Або як пояснити учневі  композицію твору, якщо текст усічений штучно. Загалом це суперечить академічним засадам цілісного аналізу літературного твору. Можна говорити про композицію фрагменту, але це знову ж царина академічного літературознавства. Так само неефективно (насправді спотворено) у скороченому творі може бути визначено сюжетні елементи. Промовистий приклад із програми для 5 класу (автори Чумарна М.І., Пастушенко Н.М.):  повість Г. Вдовиченко «36 і 6 котів»  налічує 133 с., отож текстуально вивчатимуться  кілька розділів із неї, тому пояснювати, що таке сюжет на їх прикладі, вважаємо недоречним (логічно звернутися до невеликого за обсягом твору  у повному обсязі).

Власне, йдеться про те, щоб у дітей не формувалася необ’єктивна методика інтерпретації твору. Тож як оцінити такі «пасажі» із програми: «Аналітико-синтетична робота з текстом твору (виділення моє. –  Н.Б.) (визначення теми, ідеї, особливостей композиції, сюжету, жанру, художніх засобів, мистецький контекст)».  

Тепер трохи математики. У другому семестрі 7 класу на вивчення прозових творів відведено 29 год. І тут автори підручника потрапляють у ситуацію вибору … без вибору: на один урок можна запропонувати учням хоча б 10 сторінок тексту із кожного з 10 епічних творів, то це вже 290 сторінок, а не варто забувати й про санітарно-гігієнічні вимоги до підручника (всього!)  – а це  257 сторінок вагою не більше 500 грам (Цікаво, якби цей момент прокоментувала пані Тамара). 

Що ж до тексту, про який згадано вище, то це міф про сокола у переказі С.Плачинди. Чесно скажу, коли ми з Л.Коваленко працювали над підручником, навіть думки не було скоротити цей текст, забравши лише одне речення: «Наймудріші волхви Оріани казали так: Око було завжди, воно було вічно. І з Вічності воно летіло у Вічність.

А Заратустра потому вже додав: «Воно летіло з далеких Старих Світів, аби утворити  Новий Світ». По-1, це принципова позиція: не скорочувати невеликі тексти, бо втрачається їхній зміст. По-2, вимога програми – увести цей текст як міф про першопочатки світу, тож ми у рубриці «Будь уважним до слова» пояснили невідомі учневі слова. Погоджуюся, що текст непростий для розуміння і сприйняття учнями 5 класу, тут уже йдеться про майстерність учителя-словесника розтлумачити його (скажімо, пояснити, що проукраїнські вірування у реконструкції С.Плачинди через образ пророка і філософа Заратустри пов’язуються зі світовим контекстом). Проте… є модульна програма, і вона бере в «заручники»  й авторів підручника, й учителів, і учнів. Як виявилося, і батьків.

Це лише один із прикладів, а їх можна навести набагато більше, звертаючись до аналізу інших модульних програм з української літератури (до речі, програма авторства Чумарної М.І. та Пастушенко Н.М. – одна з найкращих, зокрема тому, що вона націоцентрична). 

Переконана, що знайомство з творами рідного письменства – це не лише про формування національної ідентичності, це проблема  національної безпеки (хоча й естетичний вплив ніхто не відкидає, якраз через нього і можна досягти й інші цілі). Натомість у програмах серед компетенснісного потенціалу предмета (української літератури) зазначається математична компетентність – розуміння літератури як структури, що має певну організацію; або підприємливість і фінансова грамотність – пояснювати заощадження, інвестування, запозичення тощо у соціальному та морально-етичному контексті, зіставляти фінансові та морально-етичні ризики на прикладі літературних творів українських авторів. Пані Тамаро, як Ви це прокоментуєте?

Висновок такий – модульні програми перед схваленням МОН необхідно рецензувати, а до цієї справи залучати професіоналів, саме фахівців-літературознавців, які б врахували побажання та пропозиції учителів, психологів, громадянського середовища, але їхній голос – лише дорадчий.

P.S. Пані Тамаро, насамкінець запитаю –  Ви хотіли б, щоб Ваш роман «Доця», який уведено до програми з української літератури для 10 класу НУШ (автори програми Яценко Т.О., Пахаренко В.І., Тригуб І.А.) вивчався скорочено?

P.P.S. Подякуйте, будь ласка, учительці Вашого сина, що обрала наш підручник.