Телевізор увімкнеш – ті ж політики по кілька годин прам-тайму з піною біля рота та завченими гримасами воюють за мікрофон із такою затятістю, наче їм дня у Верховній Раді з її прямою трансляцією кількома каналами було мало. Навіть зі сторінок глянцевих журналів та бульварних газет ці кляті політики потіснили зірок спорту та шоу-бізнесу – виявляється, нас набагато більше цікавить фасон блакитної сукні молодої, розповнілої після народження доньки, дружини Петра Симоненка, ніж мачоподібний наречений Ані Лорак, який нарешті став її законним чоловіком.

Але, найстрашніше – політики добралися навіть до дитячої літератури. Не в сенсі, що замість законів вони почали писати дитячі віршики чи казочки із серії на добраніч, діти. Просто, все частіше в дитячих казочках замість звичних негативних персонажів, як то Чахлик Невмирущий, Бабай чи та ж Чакалка, якими лякали не одне покоління неслухняних малюків, з’являється нова страшилка – Політик. При чому, автори намагаються одразу ж адаптувати цю страшилку до реалій сьогодення, пояснивши діткам, якого виду, роду і племені ця незнайома істота, і що від неї можна чекати. Беремо, для прикладу, книжку відомого поета, а віднедавна – і дитячого письменника Івана Андрусяка «Стефа і її Чакалка», і натрапляємо там на таке: «Запарки у тата були щотижня. Їх вигадували політики. Це такі дяді і тьоті, яких показують по телевізору. Чакалки теж погані, але їх не показують. Це тому, що Чакалки не платять копієчку. А політики платять, але їм треба писати статтю».

Ось такий короткий курс історії сьогодення в дитячій інтерпретації. Але, виявляється, Політики ще й не таке вміють. Відкриваємо нову книжку талановитого сценариста Олекси Росича, який щойно теж дебютував із захопливою дитячою пригодницькою повістю-казкою «Отто, Принц Львівський», і натрапляємо на розмову двох макак, які у своєму цирку демонструють номери з дресированими… людьми. А в цих макак своє бачення потенційних можливостей людського роду: «Повір мені, брате, для нашої справи треба купувати найдорожчий товар – політиків. Це найкращий різновид людей. Ця людська каста ідеально адаптується. Вона найкраще піддається дресурі! При чому, якщо людина – політик, то тут уже зовсім не важливо, до якої національності вона належить. Ця каста людей просто створена для цирків та для мистецтва дресури! Вони одразу стають рачки, їх навіть не треба цьому вчити! Вже на другий день занять вони такі номери починають видавати, що публіка в захваті!».

До чого це я, спитаєте ви? Та до того, що наші політики, виявляється, задовбали не лише мене, якщо вже навіть дітей привчають сміятися з них. Але, коли виросте покоління, навчене сміятися з політиків, не так легко буде його нагодувати самими обіцянками. А чужі діти ростуть швидко.