Бо життя було вбито свинцевою кулею в шию. Пом’янімо  Жизнецького Михайла, нашого дружнього вікінга з Півночі, котрому 26 січня світили подарунки від близьких на день уродин.

Валгала прийняла його як найкращий  гідний подарунок собі.

Поруч з ним стоїть автор українського гімну “Ще не вмерла Україна” Вербицький. Тільки стоїть не Михайло, а Юрій, теж галичанин, закатований некрофілами “в пагонах” у зимовому лісі. Закатований, либонь, для символу. Помпезна імперія любить символи. Вербицького було страчено як подарунок єврохохлам на День Злуки України. І ця страшна нелюдська війна зі символами ще може довго тривати.

До уваги - всім активістам та чесним, небоязким журналістам і літераторам! – будьте уважні, не ходіть самі небезпечними кварталами, не довіряйте занадто нікому, не приймайте троянських дарунків, не пийте-їжте з ворогами – пригадуєте, що трапилося з Ющенком, - якось призабули вже люди...  А для його душі це була страшна непоправна трагедія. І за це ніхто не покараний і досі.

Людолови із холоднокровним (неукраїнським) акцентом чигають на все живе, вони перейшли поріг чутливості, вишколившись на чечнях та білоруських гарячих точках. Вони люблять трупів.

Два дні тому знайшла на інтернеті безліч заголовків: “Од Путіна заваняло трупами”. Без диму вогню не буває, подумала. Табачникового диму.