Що із прочитаного останнім часом сподобалося, а що – ні?

Вдалий роман Тетяни Малярчук «Забуття», де так багато йдеться про донкіхотів та ідеалістів українства, яке було тоді фантомом... Якщо вони, ці донкіхоти, вірили у життя фантому, то нам тепер було би нестерпно соромно не вірити в національне відродження! 

Багато читав спогадів політв’язнів і про них ( про священника Ярослава Лесіва, книжки вже , на жаль , покійних, Світлани Кириченко і Миколи Плахотнюка), готуючись до написання роману про 70-ті роки в радянській Україні «Травам не можна помирати». (До речі, роман завершено і ще влітку він має появитися в одному із київських видавництв).

Також перечитував ( як контекст підготовки до цього  роману)  чимало радянських видань поезії Миколи Бажана, Дмитра Павличка, Івана Драча, Бориса Олійника та інших. Це –окрема, складна і болюча, тема…

Що рекомендуєте до прочитання іншим?

Я завжди віддаю перевагу психологічній прозі. Насправді психологічної прози не так уже і багато, як може видаватися при поверховому погляді.  Талановита проза та есеїстика дарує нові сенси. Загалом талановита література дарує чар нових осяянь та одкровень.

Що плануєте прочитати?

Хотів би прочитати українське видання книжки духошукача Екхарта Толле про мистецтво жити тут і тепер, а не у тенетах минулого чи фікціях майбутнього, як чинить багато із нас. Також непогано було би прочитати українською медитативні записи індійського мислителя  Ошо або рефлексії ще одного   мислителя Джидду Кришнамурті. Мав тисячу разів рацію Ошо, коли стверджував, що важливо лише, чи є людина щасливою,  чи ні. Але пошук власних сокровенних істин , як на мене,  важливіший від безнастанних пошуків щастя.

Також хотів би прочитати книги (куплені мною на «Арсеналі»)  кількох молодих українських письменників. Хотілося би прочитати все , що вміщує сенси і мудрість, без порожнеч, прихованих внутрішньою спустошеністю та белькотанням.