- Що Ви читали останнім часом? Що сподобалося, а що ні?

- Останнім часом я читаю дуже мало. Вважаю, що без селекції читати можна до 30 років життя. Але далі в житті стає дедалі більше писання, й читати треба тільки те, що по-справжньому потрібно. Зрозуміти, що ж потрібно, допомагає досвід та інтуїція. Тому я принципово не читаю «прохідних» і попсових книжок. Не читаю для розваги або нищення вільного часу. Я читаю серйозних авторів. Останнім часом це щоденники Ернста Юнґера, які дають неймовірну поживу для мене. Це один із небагатьох авторів, що залишає у свідомості, як сказав би Набоков, «дотики справжнього». Так само важливі для мене швейцарський модерніст Роберт Вальзер, австрійський прозаїк Томас Бернгард, румунсько-французький мислитель Еміль-Мішель Чоран. До них я звертаюся дуже часто останнім часом. Із сучасної польської прози вразили Губерт Клімко-Добжанєцький і Мацєй Маліцький. Ну, і звичайно, не можу не згадати одного з найулюбленіших американських прозаїків — Пола  Боулза. Якраз у ці дні читаю його оповідання останніх років.

- Що плануєте прочитати?

- Найближчим часом планую прочитати роман німця Крістіана Крахта «Метан», «Не відпускай мене» британця Кадзуо Ісіґуро, якого також вважаю одним із найважливіших сучасних авторів для мене. Мабуть, на мене вплинула робота перекладача, тому мої книжкові симпатії все більше тяжіють до документальної, мемуарної літератури й есеїстики. На черзі — остання книжка польського репортажиста Войцеха Тохмана про геноцид середини 90-х років у Руанді.

- Які книжки радите для прочитання іншим?

- Неможливо порадити водночас усім читачам. Але, думаю, читачам, які шукають розумної літератури, що вчить мислити і приносить певну внутрішню розраду і насолоду, варто прочитати «Щоденник» Вітольда Ґомбровича, прозу Богуміла Грабала, романи Франца Кафки і Андрєя Платонова. Людей, які творили мову літератури ХХ століття. Не варто розмінюватись на відверту полову. Наше життя дуже маленьке.