Re: цензії

У день Собору Архистратига Михаїла читаю поезію із нової книги відомого українського письменника, поета, редактора та видавця Михайла Жайворона. «У всі дзвони» — таку промовисту назву має довершене літературно-художнє видання, яке нещодавно вийшло з друку в Києві.

Близько року минуло від з’яви на світ літературно-інклюзивного двотомника Михайла Жайворона «Чорнобильський вузол: розпад атома», т.1 та «Чорнобильський вузол: розпад імперії», т.2, виданого Фундацією української книги в Угорщині «UNABOOK» у межах Міжнародного проєкту «Feel Europe українською». А оце знову радість для вдумливого читача, якому є небайдужим вишукане метафоричне Слово.

Михайло Жайворон — автор поетичних збірок «Усе на світі — від Любові» (2006), «Via Dolorosa» (2017), «Біла книга пророцтв» (2019), «Гніздо висоти» (2021), роману «Бумеранг гріха» (2013), повісті «Одне із семи чудес» (2002), збірника «Енергетична Мекка України» (2002), посібників «Влада слова» (2004), «Формула успіху» (2009), «По вірі буде вам» (2012), «Камо грядеши?» (2019) та інших книг. Він також — упорядник двомовної збірки української поезії спротиву «Поетична вАрта» (Будапешт, 2024). Лауреат низки міжнародних та всеукраїнських літературних премій і відзнак, зокрема, премії імені Івана Огієнка в номінації «Література» (2021).

Зауважу, що письменник за весь час повномасштабних воєнних дій ні на день не виїздив з України, і поезія цього періоду є віддзеркаленням пережитого і переосмисленого болю за Батьківщину, полеглих воїнів і невинно вбитих. Це емоційний згусток переживань поета і оголений нерв сучасного суспільства, пульсуючий біль нашого часу. Це закарбоване на сторінках книги Слово, адресоване сучасникам і наступним поколінням, не залишить читача байдужим.

До збірки увійшли вірші, написані у війну і про війну, яка вона є насправді. З блокадними містами, «вовчим виттям сирен», гострим болем невинних людських жертв. Поезія відображає всю гаму переживань сучасного суспільства, в якого «кожен ранок як битва» й «кожен подих як сповідь». Всупереч часу написання і тематиці переважної більшості віршів, це — поезія найвищої проби, філігранне мереживо метафор, які озиваються у серцях читачів і спонукають до роздумів, творчості і співтворчості. Деякі тексти із цієї книги вже стали піснями, адже поезія Михайла Жайворона милозвучна, автор дбає про чистоту мови, не спотворюючи питому українську лексику.

Поезія Михайла Жайворона — вишукана філософська лірика. Незалежно від того, про що пише Поет: про війну, життя, кохання, природу, він майстерно вимальовує сюжет, відшліфовує кожен рядок, як шліфують коштовне каміння, і додає йому особливе метафоричне обрамлення. Творчість Михайла Жайворона — метафоричний сплав реалій сьогодення в поезії:

Заплакане сонце встає над Азовом,

І бронзове небо гуде, наче дзвін.

І душу виймає без жодного слова

Обвуглене місто суцільних руїн.

Це Слово для найвибагливіших шанувальників сучасної поезії і водночас для широкої читацької авдиторії, адже хто хоч раз почув чи прочитав поезію Михайла Жайворона, повертатиметься до неї знову й знову як до цілющого джерела натхнення, роздумів, творчості і затишку.

Читач знайде тут стійку віру у себе, у свій народ, націю. Відчує внутрішній супротив ворогу, заклик до боротьби вільної самодостатньої Людини:

Витікаю з джерел, із глибин часових,

Не спиняючи плин віковічної мрії.

Бути з Богом «на ти», з ворогами «на ви» —

Аж по колах луна зі Святої Софії.

Поезія Михайла Жайворона — добірний зразок силабо-тонічного віршування. Поет пише професійно, без хиб і збоїв ритмів і рим, уникає надмірної кількості діалектизмів. Напевно, саме тому він є одним із найбільш цитованих українських поетів у підручнику «Українська мова» для 11 класу / Н.Б. Голуб, О.М. Горошкіна, В.І. Новосьолова. — К.: «Педагогічна думка», 2019 / поруч із іменами Олеся Гончара, Дмитра Павличка, Василя Шкляра, Мирослава Дочинця, Ганни Чубач, Ліни Костенко та інших.

Книга «У всі дзвони» наповнена патріотичною поезією, у якій вдало поєднано українську символіку і літературні прийоми, не тільки метафори, про які вже згадано, а й алітерацію:

Та народ мій воскрес на хрестах перехресть,

І червону калину підняв до зеніту.

І не знає ще світ заклопотаний весь,

Що встає із руїн перша армія світу.

Творчість Михайла Жайворона не позбавлена також біблійних мотивів, присутності божественного начала у всьому живому. Він передовсім поет-філософ, поезія якого тяжіє до натурфілософії у гармонійній єдності із метафізикою буття, побудованій на цілісності природи, фундаментальних принципах реальності й пізнання, відносин людини і світу:

Мій берег тут… І сонця пектораль.

І вигин горизонту, мов підкова.

Жовтіє листя де-не-де, на жаль, —

Та це лише прелюдія до Слова.

Поет відчуває сьогодення, його душа, «осколками роздерта», болить болем України, стогоном Землі, бо війна несе із собою також техногенні лиха, зранену екосистему, а не лише тотальне винищення міст і сіл. І письменник як свідок фіксує це доступними йому засобами, прямо чи опосередковано через слово-образи, персоніфікацію, метафоризацію предметів і явищ, де навіть камінь, як і людина, відчуває той біль від війни:

І кожен камінь зболено кричить,

Сама душа осколками роздерта.

…Блокадне місто жде своїх мужчин,

І дивиться в приціл сльози планета.

У книзі «У всі дзвони» поет вмістив вірші-присвяти пам’яті Героя України, військового ЗСУ Олександра Мацієвського, якого беззбройного росіяни розстріляли після слів «Слава Україні!», а також талановитим митцям Анатолію Журавському (письменник), Миколі Максименку (народний художник України), Василю Фещенку (скульптор, народний художник України). Є тут і вірш сину Максиму, який опинився в окупованому Маріуполі:

Скажи хоча б слово!

Крізь даль озовись!

Мовчить телефон, обриваючи нерви.

Горить Маріуполь і плавиться вись,

Яку розкололи, але не зітерли!

Серед велелюддя літературних героїв книги «У всі дзвони» часто зустрічаємо і самого автора в образі птаха, горіха, крапелини, ріки. Поезія Михайла Жайворона цікава своєю неординарністю представлення читачеві літературного героя через один із ключових прийомів поетичного словотворення — метафору:

Я — ріка, що несе на собі небеса.

І ту білу хмарину.

І птаха.

І рибу…

Осінь пише за вікном свою картину, тож трохи з осіннього:

Стоять дерева, змоклі всі до нитки,

Закутані туманами в парчу.

І я, мов крапелина, бозна-звідки

Не падаю, — о, Господи! — лечу.

У нашій тривожній реальності й швидкоплинному часопросторі автор немало уваги приділяє категоріям часу, символам роду, родини, Батьківщини. Переважають архетипи шляху, ріки, дому. І все ж він не відходить від свого переконання людиноцентричності, любовицентричності, яка притаманна його письму ще із часів першої збірки поезій «Усе на світі — від Любові» (2006):

Відкриваю себе найтаємнішим кодом любові,

Де мій храм і мій Бог, для якого ніхто не чужий.

Книга «У всі дзвони» композиційно складається із двох розділів — «Між безсонням і снами» та «На роздоріжжі двох світів», що, безумовно, є виправданим тематикою поезії. У першому розділі переважає громадянська, патріотична, філософська поезія. У другому розділі переплетено філософію життя і любови. Любови як основи, як джерела натхнення і жаги до життя, боротьби задля світла і добра. Любов у цій поезії і жертовна, і цілюща, вірші Михайла Жайворона не схожі на інтимну лірику інших поетів, це унікальне явище в українській літературі:

Твого серця петля — на гачечку весни

Десь чіпляється вже за краї небокраю.

Щоб змогла ти своє макраме доплести,

Зі своїх завірюх я нитки́ розпускаю.

Не чужа цій поезії й пристрасть, але ж як майстерно написано! Зразки цієї лірики можна інтерпретувати по-різному, але вони торкатимуться найтонших струн людської душі:

Шаленіє в артеріях кров од оголених правд,

Сивим вітром пірнаю в обійми багряного листя.

Я нікуди не йду…

Розмінована зона принад,

До яких поміж нами дедалі коротшає відстань…

Автор вірить у долю, він переконаний, що вона ніколи не проходить мимо, і пише він так переконливо, що вірить і читач:

Мимо проходять і люди, і час.

Доля — ніколи!

Таких життєствердних цитат, своєрідних афоризмів, мудрих життєвих висловів є багато в моїх нотатках на полях книги «У всі дзвони». Гадаю, що вони залишаться і на полях часу, викарбувані поетом не лише на папері.

Нитками метафоричних макраме Слово письменника, сподіваюся, буде вплетене не тільки в українську, а й у світову літературу, українські дзвони будуть почутими, їх гучне відлуння здолає кордони і мури, і Світ стане добрішим, а нині, поки «дивиться в приціл сльози планета», поезія Михайла Жайворона допомагає відновити внутрішні духовні ресурси, спонукає до роздумів, дарує справжню насолоду й читацький катарсис, зігріває і насичує душу світлом:

Перемотує сонце небесний сувій

І у вуса хмарин посміхається людям.

Всі ми родом — із раю, де вийшли у світ

Із надкушеним яблуком серця у грудях.