Через слово «достукатись» до сучасників

І відразу виникає запитання… до себе: «А які вони, оті землі Божого саду?» Блискавичний розум намагається сконцентрувати мою увагу на щось міфічне і далеке, майже не реальне, зі світу фантастики… Згодом починає диктувати зовсім протилежне, мовляв, це десь там і тоді, коли на Землі був присутній Ісус Христос. А серце і душа підказують ще інше: «Землі Божого саду – це наша планета, це ми з вами, зрештою, це наш внутрішній стан. Інша справа, ЯКІ  вони зараз ті «землі»? Насамперед, «землі» нашої душі, нашого духу? Чим засіяні і чи засіяні? » Біда… бо понівечені вони і сплюндровані, знищені, обпалені війною. Та й хіба тільки нею? І як підтвердження своїм невсипучим думкам знаходжу на одній із сторінок сакральні рядки  (ст. 15): «сила землі й місце сили тепер починаються з серця».

У новій книжці з новими одкровеннями письменник Олександр Козинець прагне через Слово «достукатись» до сучасників. Відчувається, що він володіє огромом духовної інформації, яку йому вже несила втримувати у собі. До слова. Ділитися нею він почав кілька років тому, ще в романі «Картка Марії», у збірках «Дороги світла», «Води Божого океану». Зрозуміло, що до його прочитання готові були не всі. («коли ти писав про води/ тобі не всі повірили», ст. 19). Бо увесь люд перебуває на різних рівнях свідомості, так було завжди. Одну і ту ж інформацію кожний сприймає по-своєму. Згадайте Ісуса Христа. Його учні мали різний рівень освіченості. Серед них були рибалка, митар (податківець), лікар… Тому й Євангелія були написані різними за освітою апостолами для різних людей. У згаданих книжках автор лишень натякав на катаклізми, на те, що чекає людство, якщо продовжувати вчиняти бездуховний спосіб життя, якщо не вдаватись до власної внутрішньої трансформації. Іншими словами: епоха Водолія, яка постукала нам у двері ще в 2003 році, це епоха енергії Святого Духа. До народження Ісуса Христа (Старий Заповіт) – це була епоха Отця, з народженням Ісуса Христа настала епоха Сина (Новий Заповіт). Кожна нова епоха настає через кожних дві тисячі років. Тому автор у такий доступний спосіб передає нам цінні знання: як треба діяти, змінюватись, аби нас оминуло лихо. І якщо наші душі втілились у цьому часі, то це було зроблено з певною метою – завданням. І навіть те, що я тримаю зараз у руках цю книжку, було передбачено вже заздалегідь. Це як ланцюгова реакція, якої не уникнути, бо ми є її частинкою. Недарма епіграфом до текстів автор взяв євангельські рядки із Нагірної проповіді Ісуса Христа: «Ви – сіль землі. Ви – світло світу. Нехай світло ваше сяє людям» (Від Матвія 5:13). Але там є й інші слова – застереження: «Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона непотрібна ні на що, її лише викинути геть на попрання людям» … 

Про що попереджає Небо 

Щоб активувати в собі світлоносну енергію, треба докласти максимум зусиль, інакше «світло» не засяє. Відкинути тривоги і здолати сум, про які йдеться на перших сторінках – дуже важко, особливо у час війни. Однак певна частка людей вже освоїла це, бо інакше – не вижити. 

Світло, про яке йде мова – енергетичне, невидиме: «не всі витримають цю силу світла» (ст.12). Перший, хто його завжди відчуває – наше серце. («відчути вогонь свого серця й віддати мені свою любов на очищення» (ст.13). У запропонованих текстах автор згадує про «нову землю». Хтось із читачів може зрозуміти це буквально. Але тут треба бути дуже уважними і проникливими, занурюючись у семантичне забарвлення слів, бо мова, насамперед, про нову землю в Дусі. До слова, якщо брати до уваги те, що давньоєврейською мовою слово «земля» перекладається як Адам, а Єва –  життя, то очевидно, що йдеться не просто про нову землю, а про оновлення на ній людини як такої, себто – нової, інакшої, трансформованої в іншу якість – з іншими помислами, думками, намірами і діями. «знання про новий світ / першими отримають жінки / вони зараз більш чутливі до нових вібрацій». А Небо, між іншим, «каже»: «ще багато інструментів / у моєму саду» (ст.9). Ось ці рядки – це і є та точка відліку, головний посил, які дарують особливу надію, розуміння: важливо зробити хоча б один крок назустріч Всевишньому (позбуватись поганих звичок, напрацьовувати позитивні риси характеру тощо) – і Він зробить до тебе всі сто. Робити ж це треба вже, негайно, якщо хочете – то ще… позавчора, бо все, що відбувається довкола – наше пряме віддзеркалення, або як передає автор «відображення ваших помислів та дій». Навести лад всередині себе – найкраща допомога планеті Земля, з якою всі ми є одним нероздільним цілим: «але всім хто рветься її рятувати/ передай / що починати порятунок потрібно з себе/ й свого духовного зростання».  На ст. 21, 25 є важливі настанови, продиктовані згори: «менше критикуй/ спиняй зло/ змінюй себе в деталях – / проси в неба мудрості / й духовного провидіння / кращої долі своїй країні / і всім близьким / будь чесним із собою / та іншими / й живи в любові»; «ходіть босоніж по землі / частіше/ обіймайтеся з деревами / дякуйте сонцю й воді / й творіть мій новий сад/ на землях духовного раю / всюди». А ось чітко прописана характеристика чоловіка нової землі, він буде: «сміливим і чесним / глибоким і світлим» (ст. 76); жінка буде :«мудрою, глибокою / аби відчувати зв’язок із Матір’ю Світу / й творити мир на землі / лишаючись благословенною й чистою / серед жінок / дітей та чоловіків» .

Напрацьовувати у собі радість

Читач знайде для себе багато цінної і новиннєвої інформації, зокрема – про життя після смерті, про силу слова і мови, про процес зростання душі, про духовних наставників, про справедливість після війни, про зникнення культу їжі, про «чому саме тут я втілився?», про нові вібрації і вогонь духа, про нове покоління дітей – втілення вищих світів, про зміну полюсів і світоглядів, про нові джерела енергії… І як тут не згадати великого українського вченого Володимира Вернадського, якого душогубець сталін знищив у в’язниці. В одній із наукових праць він писав, що настане такий час, коли людство харчуватиметься енергією сонця… Чотири важливих повідомлення, про які йдеться у наступних текстах, не залишать нікого байдужими. Мова про чотири випробування для всього світу: пандемія «ковіду» («я випалював у ваших тілах та свідомості/ старі програми / й той, хто не був готовий до змін – пішов із втілення»);  війна, природні катаклізми, голод.  «земля чує ваші вібрації, / знає ваші думки / тому важливо вже / відбудовувати родинні будинки / розчищати під городину землю / яка за останні роки / заросла бур’янами / робити свердловини й запаси води / дякувати сонцю воді й землі».  

Кожний, хто читатиме ці одкровення, «вихопить» і закарбує у своєму серці те, що відгукнеться суголоссям, от як для мене ці рядки: « якщо ваша радість / сходитиме із сонцем / у світі станеться / менше катаклізмів/ навіть повітря від того / матиме інший запах» (ст. 81). Напрацьовувати у собі радість – то Дар з небес. Цю здатність можна (і треба!) пробудити в собі. Вона притаманна всім. РА(дість) – перший склад несе в собі могутній заряд світлоносної енергії (з мови санскриту, за однією із наукових версій вона вважається матір’ю всіх інших мов). Радість важко здобути, але дуже легко втратити. «радість – висока енергія/ яка руйнує тяжкі вібрації / й формує у вашому полі розквіт» (ст.114) Пам’ятайте про це! У сенсі цієї розмови важливо зробити доброю звичкою наступне: під час молитовного правила віддавати до стіп Господа всі труднощі, з якими не можемо впоратись. Віддати… і «забути». Повірте, у такий спосіб ми звільняємо заблокований простір для вільного протікання божественної енергії. І це працює! Принаймні, у мене. Як підтвердження цьому, на одній із сторінок знаходжу ідентичне моїм повсякденним діям і тішуся суголоссю душ із автором, який у даному випадку є інструментом у Небесного наставника – його ретранслятором: «віддавати мені / все що вам не під силу» (87). 

Передбачення про майбутнє України 

Іноді мені моторошно чути від людей слова на кшталт «Божа кара» . На мою думку, Бог – це Любов, яка не проминає, яка не гнівається. Усі жахіття, які з нами відбуваються – це результат наших неправедних думок і дій. А це ЕНЕРГІЯ! І вона нікуди не зникає, не розчиняється. Вона… накопичується. Якщо мова про хворобу людини – то в її інформаційному полі, якщо йдеться про колективну свідомість – то в інформаційному полі Землі. Тому й нема чому дивуватися – війнам, катаклізмам. «сучасний Бог / ні від кого не чекає жертви! / Він скучив за обіймами / теплом і радістю / і вже давно своїх дітей / не називає рабами» – перечитую кілька разів і мене огортає невидима бентега. 

Ця книжка вирізняється поміж інших за жанровою ознакою – це сповідальні одкровення, яким притаманні лапідарність висловлення,  себто – стислість, ясність і виразність думки, точність слова. Звідси й – скупість у використанні художніх засобів. Можливо мені бракне літературознавчих знань, щоб дати істинне визначення жанру «Землі Божого саду» , а, можливо, його назва – не за горами. Хоча, з іншого боку, яке це має значення (у даному випадку)? Важливість в іншому – тексти Олександра Козинця йдуть до людей. Інша річ, чи готові вони (люди) до сприйняття інформації, яку диктує Небо через цього письменника? Принагідно згадаймо нашого сучасника письменника, філософа, правозахисника,  і вченого прогностика, політв’язня радянських концтаборів Миколу Руденка, який у своїх творах передбачав можливість земних катаклізмів внаслідок людської «діяльності» і застерігав у своїх творах – «Енергія прогресу», у романі «Найбільше диво – життя. Спогади», в есеї «Слідами космічної катастрофи. З блокнота письменника». Чи прислухались? Якби ж то… 

Творець завжди дає людині (людству) шанс. Вибір за нею (за ним). Передбачення про майбутнє України – не може не тішити. «ще багато див станеться в Україні / які сколихнуть світ / і змусять вклонитися силі й мудрості/ твоєї країни».

«хто обиратиме світло – / той світлом і буде / хто обиратиме відсутність світла – / матиме тяжкий шлях трансформацій / але все одно на фініші / теж стане світлом». Завершується послання молитвою «від серця й своїми словами» в осерді якої Любов (агапе) – найвища творча духовна сила. Неспроста автор на обкладинці книжки розмістив зображення «Дерева життя». Це давній світовий символ, зокрема й в українців. Означає виняткове райське місце, своєрідний міст між світами, у якому все та всі перебувають у гармонійному золоточассі. Прагнім його, змінюймось, ще не пізно.