Це книжка художніх дороговказів сучасного мегаполісу, де все розчиняється у круговерті гамірних вулиць: мистецтво і електронний світ, побутові сцени і духовні інсайти, а забуті миті історії оживають в онлайні сучасності.

Це елегантна збірка, написана у дуже елегантному стилі. Образ автора-ліричного героя уявляється не інакше як у костюмі Сержа Гензбура з годинником і краваткою, – дорогого гостя всіх міських театрів, галерей і весняно-осінніх набережних. Його голос захоплює віртуозністю богемних зізнань:

Сквер пройнявся перламутром насту.

Знову розтривожуся старим:

                           Футуриста місить «неокласик»,

                           Вийшовши в душі твоїй на ринг.

         Це дуже міська збірка і дуже столична. Зокрема в ній багато не просто музики, а музики, що лине крізь прочинені вікна, наприклад, опери або філармонії. Це «Повітряні клавесини» великого міста. Музика – рух, музика – стрім, альтернатива заплутаній екзистенції телефонних мереж, які зрештою виходять на шлях від серця до серця і олюднюються у цифровому режимі Unplugged:

                           Коли музика Жоржа Бізе лунає з прочиненого вікна,

                           дерева пестять на своїх рукавах

                           шеврони гнізд.

Від всеохопної зацікавленості автора не може сховатися жодна дрібниця сучасного цифрового побуту і будь-яка побачена річ отримує елегантну інтерпретацію, часом романтичну як ось у «Електронній елегії», де на електронного поштаря завжди чекає електронна поштарка, а часом і вмотивовано-гротескну, як у рядках про ботоксні ін’єкції з музичним «омолоджувальним куплетом» замість омолоджувального коктейлю або «куряву з електронної цигарки… на фасаді замку барона».

Помітним є принцип і мистецько-поетичної експозиції, що відкриває картинно-галерейний контекст великого міста з присутнім відчуттям реальності музейно-мистецького простору, коли, наприклад, Ван Гог і Малевич мимовільно і легко постають у впізнаваних асоціаціях зі своїми полотнами. Малевич – із «Чорним квадратом»:

                                    А за ними стежив Малевич

із шипшинової алеї

                                    Та міркував про QR-код

 а Ван Гог – зі своїм знаменитим вухом на автопортреті, як наприклад у вірші «Знову червоніє вухо ліве»:

                           Злість отитів, напади застудні –

                           Добре натерпілись ми удвох.

                           Нині ж – ого-го, та в мить облуди

                           Я ван Гог.

Далі – перехід у площину пандемійного подіуму з елегантно-іронічними дефіліядами масок і аксесуарів, що стали звичними і символічними у період пандемії коронавірусу. Автор з іронічною меланхолійністю говорить про елегантні «повітряні рукостискання» за аналогією до повітряних поцілунків, про «Віконта у медичній масці», про модну «Колекцію масок весна – літо 2020» від пандемійного кутюр’є.

Цікавим є історичний простір поезії В’ячеслава Левицького з миттєвими переходами від лінку середньовіччя до лінків сучасності. Читачів неодмінно порадують впізнавані топоси Києва, зокрема легендарні – книгозбірня Ярослава з бібліотекарками-каріатидами, що застигли на вулиці Ярославів Вал, замок барона, романтичне перечікування зливи у брамі Заборовського, а також Поділ, київська підземка і її Львівська Брама… Все це розширює урбаністичний хронотоп, веде вглиб історії, оприявлює часовий палімпсест міста.

Віртуозними є сюжети на тему правопису, елегантні філологічні варіації, неначе нотатки, залишені поетом на білих ресторанних серветках – зібрані в окремих циклах віршів, аби пролити світло на  явища мовно-літературної діалектики. Це і дискурсивні проблеми правопису,  топоніміки, дилеми римування і пошуки літературних форм..

Звичайно, ліричний GPS збірки не обмежується поетичною мапою київських локацій, а виходить далеко на обрії інших міст. Це, неодмінно, додає різноманітності елегантній книжці В’ячеслава Левицького “Long play” та її елегантному стилю, що вносить таку бажану альтернативу у цифро-простір великого міста.