Дитинство – найщасливіший етап у житті кожної людини, адже саме тоді з нами відбувалося щось неймовірне, надзвичайно яскраве, веселе і дуже цікаве, те, про що не забудемо ніколи. Напевне тому Іван Драч наприкінці свого життя написав дитячі спогади, але, на жаль, не встиг побачити їх опублікованими.

Книжка «Золотий цап» Івана Драча – саме та книга, яка читається на одному диханні і яку хочеться перечитувати знову і знову. Насамперед, заслуговує уваги дизайн книги, над яким працювала Світлана Козицька. Ілюстрація, на якій зображений щирий Іван з козою та зошитом у руках, відкриває читачам збірку дитячих споминів Драча. Незважаючи на те, що ці твори були написані майже в останні дні життя, у них відчувається надзвичайна енергія, сила та, безперечно, веселий настрій. Автор розповідає про село, людей, та, звичайно, свою родину. Багато цікавого та нового можна дізнатися про поета, його батьків та всю сім’ю. Окрім того, Іван Драч подає у своїх спогадах факти, які ще жодного разу не згадувалися в його біографії. Наприклад, таким, мабуть, для багатьох був факт про те, що своїй появі він завдячує забороні абортів, яку ввів Сталін після голодомору. Автор розповідає деталі про стосунки батьків аж від їхнього знайомства, про дідусів, про навчання в школі.

У всіх новелах Драч з гумором аналізує свої вчинки, сміється над собою малим. Поет розповідає про свої захоплення в дитинстві: і читання, і малювання, і, звичайно, написання віршів. Як він вважає, любов до читання у нього передалася від батька, якого навіть «мати висміювала за те читання».  Коли німці палили різні речі біля школи, всі брали те, що могли: брат Петро набрав музичних інструментів, а малий 5-річний Іван взяв величезні томи Пушкіна і «Большую советскую энциклопедию». Своїм талантом до малювання автор, напевно, не надто пишався і часто сумнівався у своїх вміннях, адже каже: «Хтось пустив про мене славу, що я великий художник». Але саме цей талант приніс йому першу чесно зароблену плату: пів мішка зерна. Перший вірш він написав під впливом свого вчителя, бо хотів довести, що зможе краще, ніж Іван Єфремович. Перше кохання, зустрічі з дівчатами автор яскраво описує у своїх споминах «До дівчат», «Хроська». Також Іван Драч згадує про свої стосунки з батьком, який засуджував сина за політичний вибір: «він так і помер (1969-го року) в усвідомленні, що і я – «большовик». Стосунки з братом Петром теж були не з найкращих (остання новела «Петро або Гапать»), оскільки мали різні погляди: «Мова – це те, що роз’єднувало нас, двох братів. Стосунки між нашими родинами були приязними, але холоднуватими». Автор часто використовує деякі фольклорні елементи: віршики, гуморески, народні приказки.

Ілюстрації Василя та Марії Перевальської (особливо її кольорові живописні роботи «народного малярства») втілюють дух і атмосферу життя в селі, описані в спогадах Івана Драча.

Книга «Золотий цап» справді демонструє силу таланту, який з роками тільки наповнюється та ніколи не в’яне. Іван Драч лише підтверджує свій статус поета-пророка, новатора, людини-епохи, голос якого буде завжди живий в душах читачів. Сподіваюсь, що ця розповідь не завершиться лише друкованим виданням, а її також можна буде побачити і на великих екранах.