Дорогою слова до пізнання Істини  шляхетно і не нав`язливо веде свого читача письменник, науковець, мислитель Богдан Дячишин у новій книзі афоризмів та есеїв «Думки  й діалоги щоденні». Цю книгу варто читати повільно, вдумливо, осмислюючи кожний рядок, адже на її сторінках так майстерно переплетені минуле і сучасне, далеке і близьке, теперішнє та майбутнє.

Автор спонукає читачів до співтворчості, закликає думати, читати книги, не бути байдужим до власного духовного зростання та збагачення.

Заклик до осмислення дійсності, читання книг, що спонукають до роздумів, пізнання самих себе, осмислення національної ідентичності українців, збереження пам`яті нашого народу; знецінення моральних цінностей у сучасному суспільстві споживання,  розуміння Бога, як Абсолюту, «згустка енергії ідеального вакууму», без огляду на релігійні обряди чи конфесії , заклик берегти сімейні цінності, вірність, кохання, материнство –саме такими є провідні теми цієї книги, зокрема, та творчості письменника загалом.

«Думки й діалоги» корисно розбирати на цитати і смакувати кожну з них, наче ковток доброго вина, настояного часом та болем пережитого, передуманого, перечитаного.

Звісно ж, у форматі читацького огляду неможливо охопити всі теми та аспекти буття, на яких мислитель зосереджує свою увагу «думкою серця».

Примітно, що саме у цій книзі читач відчує філософське підгрунтя творчості письменника. Богдану Дячишину особливо близькі постулати «філософії кордоцентризму Григорія Сковороди».

Цікавим є осмислення уривку  поеми «Катерина» Тараса Шевченка. Автор «Думок» акцентує увагу на тому, що українцям досить бути жертвою, шукати винних у негараздах, а брати на себе відповідальність за власне майбутнє, долю України. Це залежить від наших вчинків тут і зараз.  «Найменша людина (українець) –хлопчик не шукав винуватців свого бездомного життя, а став поводирем і поніс світові світло правди: «А тим часом старий кобзарь “Ісуса” співає»»[1]

Саме у тому, щоб «жити правдою», вбачає Богдан Дячишин найголовнішу мету українського народу, як нації. «Тільки працюючи для власного духовного, інтелектуального життя, нації, народу, об`єднаного словом рідної мови можна бути цілісним і незалежним українцем у будь – якому куточку панети, а на своїй землі і у своєму часі перш за все...»[2]

Особливою цінністю цього видання є те, що автор, підкреслюючи власні думки цитами із наукових, філософських, поетичних, прозових творів інших письменників заохочує, запрошує читачів ознайомитися, розширити власний кругозір, поглибити свої знання та й просто цікаво, з користю провести вільну хвилину у роздумах над прочитаною книгою. Уважний читач знайде у тексті відсилання до творчості Сенеки, Вергілія, Овідія, Платона та іших мислителів доби античності.

Основновним завданням просвітницької творчості Богдана Дячишина є «навчити дитину (дорослих також! ) любити й думати, все інше здобувається важкою щоденною працею.»[3]

Кожною своєю новою книгою, письменник прагне збудити серця та розум читачів до активізації мислення, читанння, налолегливо вносить свій внесок у те, щоб молоді люди більше спілкувалися між собою, читали, навчалися, і частіше відривали погляд від екранів комп`ютерів, смартфонів, телевізорів, планшетів, щоб дивилися  вгору, адже саме у Небесах криється незбагненна таїна Всесвіту.

На завершення лише скажу, що повністю погоджуюся з висновками та думками письменника, які цитую далі:

«... Без виховання мислячої молоді, здатної боротися за добро, прогрес в науці, яка не суперечить Божим законам буття, ми не піднімемо Україну до вимог сучасного духовного і інтелектуально – технологічного поступу, щоб зайняти в світовій спільноті місце за яке ми боролися століттями».[4]

«За те, шо маємо, і більше, потрібно постійно боротися: мусимо усвідомити, що боротьба за рідну мову не припинеться доти, доки не запанує  «В своїй хаті своя й правда... Життя – постійна боротьба»»[5]

А мова – має значення, бо доки живе мова, житиме й народ, що нею розмовляє у всіх сферах життя... Все інше залежить від бажання навчатися, пізнавати нове, удосконалювати свої здібності впродовж всього життя.