Мало кого на сучасному етапі здивуєш традиційним канонічним віршем чи написаним у дусі кращих класичних зразків романом. Люди хочуть нових віянь у літературі, свіжих думок. Однак, незважаючи на невпинний літературний симбіоз, стабільним залишається те, що просто неможливо відняти в будь-якої літератури, незалежно, чи вона традиційна, чи модерна, – недомовленість. Роман без інтриги – провальний, поезія без підтексту – не цікава, повість без напруженого моменту – пустий набір слів…Японські літературознавці називають цей прийом дуже цікаво – «напіввідчиненими дверима» (Уперше цю назву використав західний літературознавець Р. Блайс, означуючи поезію Мацуо Басьо), маючи при цьому на увазі тільки частину, яку можна побачити через напіввідчинені двері. Цей неофіційний термін можна застосувати й для нашої української літератури японського зразка, зокрема, до такого цікавого жанру, як хоку/хайку, який найпослідовніше відтворений у поетичній творчості українського поета і прозаїка Юрія Рогового. Його нова поетична збірка «Ловець снів» (Див.: Роговий Ю. Ловець снів. Тривірші-хоку. Полтава : Дивосвіт, 2019. 216 с.)  написана класичним японським тривіршем хоку. Цей жанр дещо відрізняється від канонічної форми європейського вірша, для якого ключовим є принцип силаботонізму та наявність рими. Хоку будується на силабізмі – чистій ритміці. І констатація рими зовсім необов’язкова, головне, щоби був витриманий суворий ритм і форма, які і відрізняють хоку від прози.

То ж яке воно українське хоку?..

У Ю. Рогового хоку символічне. Починаючи від самої назви «Ловець снів» і закінчуючи останнім віршем у збірці. Що ж має на увазі автор, іменувавши свою книжечку назвою амулету деяких індіанських племен? Мабуть, внутрішню семантику.  Ловців снів, зазвичай, вішали над місцем сну та спочинку, густа сітка мала пропускати тільки приємні сни, відсіюючи нічні жахіття. Хоку у цій збірці – це мовби окрайці зібраних снів із цілого світу, але різних: добрих і злих, гірких і солодких, ніжних і різких…Назва кожного вірша складається лише з одного слова, що мотивовано особливістю жанру: лаконічністю, стислістю, виразністю та чіткістю: Ловіння: Сон щоб піймати, обов’язково спати чи досить ночі?;/Рука:Вхопитись хочу за подану руку, А…питатись – чия?;/ Носіям: Щоб хреста нести, спочатку треба дуба виростити. Дуже важко провести оту чітку межу між власне хоку та афористичним зворотом. Моментами авторові вдавалося витримати цю тривку грань і не зачепити оманні межі використаної форми. Взагалі, хоку – це, мабуть, найчіткіший жанр, бо, окрім структурної чіткості, вимагає ще й вузькотематичної специфіки: немає в хоку політичної та релігійної тематики, немає й інтимної лінії. Добре розумів це і Ю. Роговий, оскільки його хоку наповнені зосередженістю, спокійною радістю самотності, емоційністю, чуттєвістю, строгим набором образів та символів, які прив’язують внутрішні переживання автора до різних явищ природи або пір року: Листопад: Струсити б з плечей старість листопадову…Та чи візьме хто?/ Сніг: Сніг відкидають одинокі частіше, надіючись все ж. / Туман: З пащі дракона диханням теплим туман хати окутав. / Осінь: Літо змахнуло останнім ластів’їним крилом…Вже осінь!.

Окрім класичного наповнення, хоку Ю. Рогового все-таки має, власне, український ментальний код. Ну, не міг автор так просто оминути образність та яскравість нашої мови, втиснувши її у тісні рамки японської традиції. Доповнив письменник японську класику акордами української тропіки, зокрема влучними оксиморонними зворотами: Момент: Настане момент, коли спиниться все, щоб рушити знову; асонансними вкрапленнями: Червень: Червень черешні червоні чередою через літо гнав; антонімічними парами: Різниця: Риби дводушні, справді, зовсім не те, що…люди дводушні. Не говорячи вже про барвисті метафоричні образи: Миша:У кожній хаті є своя миша…Тільки гризе не всяка; риторичні форми: Риторичне: Що болить більше: те, що болить тобі, чи…твоїй дитині?

Безумовно, такі книги вимагають відповідного художнього оформлення, зрештою, мистецтво хоку/хайку і почалося первісно як мистецтво живописне. Книжечка Ю. Рогового вирізняється особливістю мінімалістичної подачі, витриманим поєднанням японської традиції з українською специфікою, влучною ілюстративною атрибутикою, яка відповідає загальному настрою збірки.

Є щось незбагненне у невимушеній простоті, є щось недосяжне у доступній легкості і є щось дуже життєствердне у тривіршах Ю. Рогового. Можливо, це щирість, яка продирається крізь натовпи байдужости і людського осуду, а може, то правда, яка шукає спочинку? Неможливо відповісти ствердно, неможливо відповісти однозначно … доведеться відчути.