Re: цензії
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
- 15.03.2024|Ірина ФотуймаДух єства і слова Богдана Дячишина
- 14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наукРадянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
- 09.03.2024|Тетяна Дігай, ТернопільІнтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності
Видавничі новинки
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
- Марк Лівін. "Космос, прийом"Проза | Буквоїд
Re:цензії
Українські реалії в романі «Безбатченки» Григорія Войтка
Григорій Войток. Безбатченки. Книга друга. – Чернігів: ПВК «Десна», 2019. – 384 с.
Нині увійшла в читацький ужиток друга книжка резонансного роману «Безбатченки» Григорія Войтка – знаного письменника та публіциста з Придесення, із Бобровиці. Це – образно-тематичне продовження широкорельєфного епічного полотна – першої книги з такою ж назвою, що визнана українськими читачами й критиками як справді високохудожній, талановитий текст про наше сьогодні й прогнозоване завтра.
Центротворними персонажами другої книги «Безбатченки» є успішний адвокат Іван Стародуб зі своєю сім’єю та його найближче оточення: журналіст і політик Сашко Волинко, крупні бізнесмени й магнати, підприємці, аграрії, лікарі, судді...
Українська людина, її грані буття, менталітет і чинники, що впливають на його формування; український характер із його пріоритетними ознаками; українська реальність як випробування на міцність духу й сили волі... Це – далеко не повний перелік тем, які автор успішно реалізує в ході сюжету через поведінку своїх персонажів, численні їхні діалоги, вміння приймати рішення, красномовні епізоди, в яких ці персонажі розкриваються, демонструючи або красу, щедрість і велич своїх душ, або, навпаки, – вбогість і примітивність.
Категоричного поділу зображених персонажів на позитивних і негативних у романі, щоправда, немає. Як і в реальному житті, так і в художньому полотні людина не може бути лише хорошою або повністю поганою. Письменник із висоти свого життєвого й творчого досвіду це достеменно усвідомлює, – й тим цікавіше прочитується книга, наповнена до болю знайомими проблемами українського буття.
Як у коловороті цих проблем не зійти на манівці, не зміліти, не розмінятися на п’ятаки? Це одвічне життєве питання для автора є тим потужним ядром, навколо якого групуються інші елементи характеротворення головних та другорядних (епізодичних) персонажів. Реальність, у якій вони діють і яку вони самі творять, надзвичайно впізнавана: незліченні спокуси, грішки й гріхопадіння, внутрішня ворожнеча, боротьба за владу, життя за принципом «риба шукає де глибше, а людина – де краще». Це українська реальність. Це – сьогоднішня Україна.
Автор занурюється в тему соціальної політики, бо на цій темі він, здається, розуміється бездоганно. «... невпинно набирає масштабів особливий вид корупції – парламентський: у нинішньому складі найбільше перебіжчиків до владної фракції. Перекуповуються навіть «ура-патріоти»... нова владна команда почала масштабно «віджимати» бізнес у неугодних їй бізнесменів... Під потужну «соковижималку» потрапляють і свої, які не хочуть ділится з «верхами». Той бізнес, що неформально належить незговірливим депутатам, взагалі не щадять. В столиці перерозподілили всі готелі, ресторани, гральні й інші розважальні притони. Ніби нова орда налетіла...» (с. 118).
Дуже гостро й викривально автор пише про інше: «Розцінки на посади вгору злетіли... Один давній товариш розповів, як його сина призначили на посаду прокурора району. Віддали кругленьку суму вступного, потім обласний прокурор оголосив один-на-один суму першого «робочого» внеску: десять тисяч доларів на будівництво заміської прокурорської резиденції. Заодно попередив, що внесок не останній, тож, мовляв, учись заробляти, адже одержав «хлібну» посаду...» (с. 94).
У системі освіти – свої жахіття, якими ділиться одна з персонажниць (Світланка): «У нашому міністерстві теж почало творитися щось незрозуміле. Затівають ламати шкільні програми, знову історію переписувати. Міністерські невігласи полізли в педагогічну науку, в репертуар молодіжних театрів, – лише вони знають, що треба, а чого не треба дітям показувати. Сьогодні до хрипоти сперечалася з двома такими «творцями», які двох українських слів не зв’яжуть докупи без російського мату, зате вважають себе великими фахівцями з педагогіки виховання підростаючого покоління» (с. 98).
Найсумніше те, що такий стан справ – скрізь. У сфері будівництва, в медицині, аграрному секторі, юриспруденції... Гостро й нещадно письменник оголює хвороби й негаразди нашого суспільства, вказуючи на їх головну причину – давно хвору совість занадто багатьох людей.
Боляче прочитується в книзі тема еміграції. На прикладі рідних дітей Івана Стародуба – Остапа й Зоряни – ця тема розкрита по-родинному тривожно, але водночас і обнадійливо: нехай хоч діти поживуть у заморськім краї цивілізовано й щасливо. Ось як міркує про це Сашко Волинко: «Свого часу гостро засуджував тих, хто після підняття залізної завіси побіг за «бугор»... Почувався великим патріотом Вітчизни. Тоді в обличчя плюнув би тому, хто наважився б сказати мені, що колись і я благословлятиму своїх дітей на еміграцію. За що боролися й що вибороли? Кого на престоли садимо?..» (с. 137).
Хронологічно ця книга відтворює ще й криваві події Майдану, де загинули сотні людей, пам’ять про яких не маємо права знецінювати. Письменник впритул підвів свій сюжет до суворого факту – війни на Сході України, події якої, можливо, стануть предметом його осмислення в наступній, третій, книзі.
Текст написаний живою мовою, із вкрапленням народної мудрості, влучних спостережень за нашим життям-буттям. Є сенс твердити: «Безбатченки» – це своєрідний неолітопис нашого бентежного й непростого українського світу.
Коментарі
Останні події
- 20.03.2024|14:23У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
- 20.03.2024|14:02В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
- 20.03.2024|14:00У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
- 15.03.2024|16:37У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
- 14.03.2024|11:27Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
- 09.03.2024|14:20Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
- 06.03.2024|18:34Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
- 05.03.2024|11:11У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
- 05.03.2024|11:09«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
- 01.03.2024|13:50«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві