Те, що нас об’єднує, сильніше за те, що розділяє нас. 

Бути людиною – це більше, ніж бути юдеєм або мусульманином, католиком чи православним.

Д. Брукс 

Роман американської журналістки й письменниці Джеральдін Брукс «Хранителі книги» можна без сумніву назвати шедевром сучасної світової літератури. Слова, які винесено в епіграф цієї рецензії, – лейтмотив усієї книжки. Вона – про толерантність (терпимість), про вічні цінності, які зумовлюють зв´язок між різними поколіннями, народами й культурами. 

Згідно з Декларацією принципів толерантності ЮНЕСКО від 16 листопада 1995 року, «прояв терпимості, що співзвучне повазі прав людини, не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або поступки чужим переконанням. Це означає, що кожен є вільним дотримуватися своїх переконань і визнає таке ж право за іншими. Це означає визнання того, що люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і цінностями і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї особи не можуть бути нав´язані іншим».

У книзі Джеральдін Брукс ідеться про намагання християн, євреїв і мусульман співіснувати в різні часи. Інколи це виходило, деколи – ні.

Письменниця починає свою розповідь із 1996 року. 30-річна консерваторка книжок (так називають людей, котрі досліджують і реставрують стародавні рукописи) Ханна Гіт прибуває до Сараєва, щоб за дорученням ООН дослідити Агаду – єврейську книгу XVстоліття, яка дивом дійшла до наших часів, переживши й інквізицію, і Другу світову війну. Між сторінок середньовічного манускрипту доктор Гіт знаходить крильце метелика, білу волосину і трохи морської солі. Щоб з’ясувати походження цих знахідок, читач вирушить у часі й просторі назад і познайомиться з неймовірними людьми, які віками оберігали книгу. 

Спершу ми помандруємо в 1940 рік, щоби дізнатися, як родина мусульман рятуватиме Агаду від німців, котрі нищили євреїв і всі їхні культурні надбання. Це – моторошний розділ про переслідування чоловіків, жінок і дітей, про концентраційні табори й масові вбивства, і про юних партизан, які, намагаючись вижити, сміливо чинили опір нацистам і яких зрештою свої ж кидали помирати серед зими без одягу, їжі і зброї. 

Джеральдін Брукс переміщає читачів то у 1996 рік до Ханни, то у Відень 1894 року, то у Венецію 1609 року і поступово розкриває геть усі таємниці, а разом із ними – і маленькі грішки своїх персонажів. Тут і священнослужитель, який зловживає алкоголем, і рабин, який має слабкість до азартних ігор, і непорядний лікар, для якого цяцьки для дружини й коханки важать більше, ніж людське життя.

Закінчує авторка 2002 роком.

Джеральдін Брукс порушує в романі: 

-  Проблему батьків і дітей

«Я вже давно зрозуміла, що ніколи не доб’юся її поваги через те, що вирішила лагодити книжки, а не людей. Для неї мої дипломи з відзнакою з хімії та стародавніх мов Близького Сходу дорівнювали зужитим разовим носовичкам. Диплом магістра з хімії і докторський ступінь у галузі консервації книжок теж були для неї порожнім звуком… Часом я відчуваю себе фігуркою на одній із персидських мініатюр, з якою мені випало працювати, крихітною людиною, приреченою довіку перебувати під наглядом нерухомих облич, які спостерігають із високих галерей  чи підглядають з-за ѓратчастих ширм. Та у моєму випадку ці обличчя об’єднуються в одне – обличчя моєї матері, що несхвально дивиться на мене зі стиснутими губами».

-  Проблему війни й миру 

«Ми не вірили у війну… Тільки не тут, не в нашому дорогоцінному Сараєві, нашому неповторному олімпійському місті. Ми були занадто освічені, занадто практичні для війни. Та зовсім необов’язково бути дурним і примітивним, щоб померти дурною і примітивною смертю. Тепер ми це знаємо. А тоді, у перші дні війни, ми припускалися безглуздих помилок. Діти й підлітки влаштували антивоєнну демонстрацію, з плакатами і музикою, ніби збиралися на пікнік. До нас не дійшло навіть тоді, коли снайпери вбили десяток дітей. Ми чекали, що втрутиться міжнародна спільнота і покладе цьому край». 

-  Проблему вибору. 

Цей роман – про вічну боротьбу добра й зла, світла й темряви, духовного й матеріального. Він – про дружбу і зраду, про хвороби і смерть, про жертовність і всепрощення. І про любов, таку різну і трохи дивну. 

Когось кохання зцілює, хтось просто не здатний його оцінити. Хтось через кохання може вбити свою людину. Хтось любить двох жінок одночасно, а дехто не може покохати й жодної. 

У книзі – все як у житті: персонажі страждають, плачуть, зневіряються, борються і перемагають. На долю кожного випадають складні випробування, всі вони живуть зі своїми дитячими й дорослими травмами, переживають втрати і знаходять «своїх» людей. Це – історія зі щасливим, але небанальним фіналом.

У тексті жодної зайвої деталі, жодного зайвого персонажа. Всі частини логічно структуровані і взаємозумовлені. 

Окремо слід відзначити роботу перекладачки. Без неї ця книга не була б такою довершеною. Вишукана мова перекладу – це ще одна причина читати бестселер Джеральдін Брукс.