Всі ми залежимо від когось чи від чогось... День залежить від того, чи вчасно зійде сонце над обрієм; дощ – від кількости скупчених хмар, які не поміщаються в небі; вітер залежить від дерев, які створюють видимість його могутности. Від чого ж залежать люди? А люди насправді залежні від своїх страхів. Чи не раз, коли ми намагаємося зробити щось не так чи не за стандартними людськими правилами, то мовби здається, що збоку хтось «ИНШИЙ» киває осудливо пальцем, махає пригнічено головою і вселяє сумнів. І не обов’язково, щоб цей «ИНШИЙ» щось говорив, нам достатньо того, щоб ми засумнівалися. Хто цей «ИНШИЙ»?

Проза Антона Морговського (Морговський Антон. Вибране. Проза – упорядник Є. М. Баран; передм. Є.М. Баран. Івано-Франківськ, Місто НВ, 2018, 768 с.) спрямована не на пошуки того «ИНШОГО», а на усвідомлення його присутности в людському житті. У цілому книжка вибраної прози містка, бо окрім роману «Инший» є ще й достатня кількість різнорідних оповідань, зокрема: романи «Нелюбов», «Фіропа Єси», повісті «Тінь Птеродактиля», «Медуза на мілководді», оповідання, щоденникові нотатки та інше. Проте, коли вникнути в суть написаного автором, пірнути, так би мовити, у глибини підводних течій, у кожному творі письменника незримо присутній той «ИНШИЙ». І немає значення, чи це инший погляд на речі, чи на світ; инший спосіб проговорення наболілого, чи инший бік правди. Це все втрачає елемент важливости, бо насправді той «ИНШИЙ» присутній не лише в прозі А. Морговського, але й у нашому житті.

Роман «Инший» А. Морговського, можна вважати, таки ключовим. Автор вдало вималював образ головного героя, який перебуває у тяжкому фізичному та психологічному стані навіть не надавши йому повноцінного імені, а тільки звичайний символ «Z». Чому не якийсь там Андрій, Богдан?.. Та будь-яке ім’я, в яке, зазвичай, письменники не вкладають якогось символічного наповнення? Та тому, що за людським іменем ховається вже бодай якась особистість, яка є окремішною. А оце «Z» – це будь-хто: ВІН, ВОНА, ТИ, Я, МИ… Кожен відчує себе на місці головного героя, бо зіставлятиме його із собою. Прийом довіри, як би це назвали маститі літературознавці, – елемент правди, як це називає А. Морговський. Його роман – це все-таки роман – сповідь людини, яка не побоялася зазирнути в очі не лише смерті, але й тому «ИНШОМУ», який бере під контроль його свідомість: «…я лежав на свіжоскошеній траві і дивився в небо, наче загіпнотизований – дзвінко-синім, приголомшуючим, безмежним і незбагненним…Тоді уперше, після тривалого споглядання, мозок пронизало, мов ножем: я є!.. І обвалився купол велетенського нерукотворного собору – від обрію до обрію: падав на мене, а чи я піднімався ввись, до нього: я існую! На білому світі я є! Тоді й закралася підозра: хтось (ИНШИЙ?) стежить за мною, контролює усі мої вчинки, запросто проникає в думки, знає, що я відчуваю…» («ИНШИЙ», С. 361).

         Коли в «Z» з’являються сумніви, приходить «ИНШИЙ», який, за версією головного героя, підсилює їх, а насправді просто уповільнює силу думки та дії. Ідея про самогубство прийшла блискавично, «Z» не противився, проте в глибині душі чекав, коли хтось його зупинить, переконає, змусить не робити радикальних рішень, однак «ИНШИЙ» мовчав, і це ще більше дратувало «Z». Скільки довелося пройти головному героєві, щоб нарешті усвідомити, що крім самого себе, його ніхто не врятує. Екзистенційно-філософське наповнення роману перегукується із якоюсь невідомою психологічною доктриною. Все, що переживає та проживає головний герой, є причиною його внутрішнього дисбалансу, розхитаності його світу, який більше не рухається, а тільки видає поодинокі поштовхи. Ці поштовхи виводять із рівноваги «Z», і його переслідують апокаліптичні відчуття безнадії, глибинної втоми, відчаю та смутку. Здається, не має виходу із лабіринту, в якому по сліду ходить «ИНШИЙ», і позбутися його неможливо. Психологи один наперед одного ствердно б заявили, що той «ИНШИЙ» – це ніщо інше, як голос совісти, проте кожен, хто глибинно осмислить цей роман, зрозуміє, що совість роздирає навпіл, а «ИНШИЙ» намагається стати цілим, бо це друга суть людини, яку ми всі так вдало приховуємо: «ИНШИЙ – хто? Звичайно, Бог. Чорт, з’явився пізніше, супровідно з першими сумнівами»… ( «ИНШИЙ», С. 361).

         В іншому своєму романі – «Нелюбов» – А. Морговський не відступає від пошуку ідеї «Иншості». Здавалося б, простий та банальний сюжет за яким не стоїть нічого, окрім рутинності людського буття: одному із персонажів (тяжко хворому Петрові Завальнюку) приходить в голову цікава думка зібрати всіх своїх однокласників з метою відзначення 25-літнього ювілею закінчення школи. Власне, на цьому тлі і розгортаються долі кількох учорашніх друзів: Галини Мажеяки, Левка Шарпанського, Анатолія Сома, Михайла Дірченка…У кожному з цих людей сидить той «ИНШИЙ», про якого вони забули або намагалися притлумити зовсім протилежним єством: Галина – недавня вулична дівка, яка перетворилася на добропорядну жінку і стала «ИНШОЮ», Левко Шарпанський – нереалізований чоловік, який прикривається добрим мішком з грішми і навіть готовий компенсувати витрати, які підуть на псевдозустріч, але за умови, що його особисто запросить Галина, яка колись ним знехтувала. Той «ИНШИЙ» Левко боїться власних бажань, проте той «ТЕПЕРІШНІЙ» – знає, як їх здійснити. Кожен із персонажів механічно влився у цей світ і виконує обов’язки, які сам же на себе наклав, але кожен із них втратив здатність – любити, і кожен з них намагається повернути її. Протистояння людської сутности доходить до апогею в той момент, коли персонажі розуміють, що життя ніколи не вартуватиме більше, аніж смерть, бо смерть приходить зненацька: «Скільки б людей не народжувалося, як би нас не лякали демографічним Армагедоном – мертвих завжди більше, ніж живих…» («Нелюбов» С. 29).Роман «Нелюбов» вчить нас не шукати любови в загубленому закостенілому серці чи на зустрічі колишніх однокласників, яка стає способом реалізації життєвих невдач коштом поразок інших. Роман проговорює ті речі, які підтекстово стали основою здорового погляду на життя: «Людина приречена любити, як трава, дерева – тягнутися вгору, до сонця. Заповідь любови – не вимога чи наказ, радше порада, підказка…»  («Нелюбов», С. 133).Чи зумів А. Морговський пересилити себе, озвучивши заховані у темну шухляду речі, про які говориться пошепки? Імовірно, йому вдалося бодай на сходинку наблизитися до того споконвічного джерела мудрости, що живить людські душі.

Письмо А. Морговського насправді нелегке, можна б навіть сказати, що на психологічному рівні шокуюче, оскільки вражає неймовірна пристрасть автора до деталей навіть у момент відтворення сцени самогубства: «…Сів у крісло, відгорнув полу халата, оголивши стегно, котре нараз покрилося гусячою шкірою. Взяв шприца і прицілився…Нічого більше не думати, не чекати якогось дива, ні на що не сподіватися. Натискай поршень. Сміливіше, ну!.. От і славно. Щоб зайвий раз не колоти, голку залиш у тілі, набери шприцом чергову порцію. Ще і ще, поки флакончик не опорожніє. До краплини. Як і замислив, не залишай найменшого шансу на порятунок» («Инший», с. 359). Психологічний натуралізм (можна б назвати це так, оскільки відбувається опис психологічного двобою, який автор подав у натуралістичному світлі. Зазвичай, коли використовують прийом натуралізму, то головний герой теж відчуває його. У нашому випадку це відчуває лише реципієнт, центральний персонаж мовбито смакує процесом) тісно переплітається із своєрідним збоченням, яке не кожному читачеві сприйметься і прочитається. Але в цьому весь шарм А. Морговського, він чудово розуміє, що правду подають оголеною, без прикрас та без солодкаво-приперчених фраз.

Повісті письменника також захоплюють глибиною та масштабністю. Це той людський зріз, на якому варто зосередити свою увагу і на якому вже не страшно осуду та критики.

Письменник вміє бути різним: від кардинально-різкого та безапеляційного до чутливого та сентиментального: «Коли я вирушаю в дорогу, Петре, стаю зовсім іншим. Кажуть – сам не свій. Піднімається з дна душі висока бентежна хвиля, підхоплює на свої крила – і вже ти в полоні, чарівному й незбагненному, як і світ, що обіцяє відкритися новою гранню: за поворотом». («Приїдемо разом», с. 694). Найцікавіше, що на читацькому рівні не відчувається контрастності переходу автора. Складається враження, що в романах, повістях, оповіданнях побутують одні і ті ж герої, лише на різних часових етапах свого життя. У цілому охарактеризувати творчість А. Морговського важко, це, немовби говорити про якесь місто, не зачіпаючи людей. Письменник реалізовує себе у свої творах, і це не лише А. Морговський, а будь-який інший автор, бо така закономірність. Проте тільки А. Морговський настільки тотожний зі своїми героями, настільки цільний та місткий, що попри всі застороги все-таки хочеться назвати його прозу автобіографічною.

Книга «Вибраного» не гарантує Вам позитивного почуття після її прочитання. Ні, вона не депресивна. Вона – жива, тому саме цим і вразить. Кожен відчує себе по-іншому після такого чтива. Але, насправді, всі ми трохи «ИНШІ», ніж хтось. Головне, щоб ця інакшість не заважала нам залишатися собою.