Загалом, 2018 рік порадував читача якісною біографістикою, жанром досі не надто популярним у сучасній українській літературі. Отже, книжка «Улас Самчук: Ескізи до творчого портрета» Сергія Синюка - це саме біографічна розвідка, заснована переважно на літературних текстах Самчука. Адже у літературних текстах неодмінно закодована частина особистості автора. І Сергій Синюк намагається розшифрувати це, ув’язавши літературні тексти Уласа Самчука і віхові події його біографії, стосунки письменника із соціумом, колегами по перу та його непросте особисте життя.  

«Улас Самчук: Ескізи до творчого портрета» - це не наукова монографія із притаманним багатьом нашим науковцям «академічним» штилем і автор не намагається виглядати вчьонішим, аніж сам пан возний. Тому, напевно, ця розвідка буде цікавою навіть тому читачу, який неодмінно закриє книжку одразу після слів штибу «соціокультурна парадигма».

Улас Самчук – письменник, публіцист, політик - один із тих наших літераторів, чия біографія схожа на гостросюжетний роман і не менш цікава, аніж його літературний доробок. Самчука досі ніжно люблять на рідній Волині і досі сперечаються, яке місто більш самчукове, а рівняни, щоб поставити крапку у цій суперечці, навіть встановили два пам’ятники митцю. 

Один із них, той, де класик сидить собі на лавочці, закинувши ногу на ногу та із затаєним смутком поглядає на міську метушню, замовники не наважилися зробити у натуральний зріст, а зробили значно монументальнішим. Тому, подейкують, покладаючи квіти до ювілейних дат, не один чиновник від культури отримав від класика у чоло бронзовим черевиком.  

З іншого боку,  при згадці про Уласа Самчука, морщать носи як наші публічні інтелектуали, замилувані постатями «Червоного ренесансу» – мовляв, Самчук нудний і рустикальний та безнадійно застарів, його можна читати лише при гасовій лампі, так і носії руськомірських ідей - бо для них Улас Самчук – какой-то бандєра і фошизд. 

І, мабуть, саме тому у революційному 2004-го Верховна Рада провалила голосування про відзначення сторіччя класика на державному рівні. 

Автор розвідки зазначає, що такою була доля письменника – він завжди був чужим серед своїх і ніколи не вписувався у відведені йому соціумом рамки – «у сім’ї – босяком – ледащо, у Польщі – «діччю гайдамацькою», у Львові – волиняком, серед католиків – православним, взагалі серед віруючих – пантеїстом, з мельниківцями – не членом організації, з бандерівцями – мельниківцем, в цілому політичному середовищі – міновіхівцем, у МУРі  - «генералом», у Канаді – жебраком, з вихідцями з-під радянської України – націоналістом-емігрантом, з колегами по літературному цехові – тим, хто визначає вартість письменника обсягом і кількістю написаних ним книжок. Не кажучи про органічну Самчукову ненависть до радянської влади, яка платила йому тією ж монетою».

Соромно, але роман «На твердій землі» видавався в Україні лише на сторінках малотиражного рівненського літературного альманаху «Погорина», а деякі романи видавалися лише на початках  90-х мізерними накладами у регіональних видавництвах.

Отже, книжка «Улас Самчук: ескізи до творчого портрету» композиційно складається із авторського вступного слова і семи розділів, кожен із яких присвячений певному роману Уласа Самчука. «На Роздоріжжі» - роман «Кулак», «Перша вершина» - роман «Волинь», «Не просто Марія» - роман «Марія», «Повторення пройденого» - «Юність Василя Шеремети», «Незагоєне вогнем» - «Чого не гоїть вогонь», «Досвід успіху, історія пристрасті» - «На твердій землі» та «Ост» - відповідно роман «Ост»

Прочитавши цю розвідку, читач, принаймні, розвіє міф, що дебютний роман Уласа Самчука «Кулак» зовсім не про колективізацію, як багато хто вважає, а, навпаки, про людину, яка стала успішною завдяки наполегливій праці, енергії та розуму. І навіть зазнавши нищівного удару – згорів весь його бізнес, герой не опускає рук – «Тепер поїдемо і почнемо наново. Дерево горить, але не моя сила». Це цілком європейський роман із притаманним тій добі психологізмом, ніцшеанством та фатальними жінками. 

Який же далекий цей герой від звичного у шкільній хрестоматії «народницького» дискурсу та звичних нашій класичній літературі карикатурних образів Калитки і Пузира і наскільки актуальний і сучасний на тлі численного сучасного сервільного класу споживачів різних соціальних пільг, цього живильного розчину, на якому наче пліснява з часом неодмінно зростає тоталітаризм: «саме такий герой вельми потрібний саме у наш переломний час, коли долю України вирішує битва за більшість. За оту більшість, уражену успадкованим патерналізмом та синдромом злидня, вирощену в окупованому інформаційно-культурному просторі». Як зазначає автор, герой Уласа Самчука - українець, який зміг стати успішним у соціумі – це якраз саме те, чого так і не вдалося самому Уласу Самчуку. Він залишився українським письменником на чужині і фінансові негаразди супроводжували його усе життя. 

Власне, Сергій Синюк цілком резонно зазначає, що Улас Самчук напувався Європою у самій Європі, не маючи ані мовного бар’єру, ані цензури і, не потребуючи посередників-перекладачів (на відміну від підрадянських авторів) , свідомо торував свій літературний шлях, не шукаючи протоптаних стежок та мейнстрімових течій.      

Цікавий і несподіваний порівняльний аналіз трьох великих знакових романів 30-х – «Розвіяні вітром» Маргарет Мітчелл, «Тихий Дон» Шолохова та «Волинь» Уласа Самчука. Автор влучний і афористичний – «основний настрій «Тихого Дону» - ми виграли війну, але втратили себе. Основний настрій «Звіяних вітром» - ми програли війну. Але зберегли себе. Основний настрій «Волині» - «То була не наша війна, але ми віднайшли себе».

Автор дослідження знаходить приховану метафоричність навіть у хрестоматійній «Марії»: «Марія – не стільки звинувачення радянській системі і комуністичній ідеології (ним стане через двадцять три роки «Морозів хутір», другий роман із трилогії «ОСТ»), скільки жорсткий і нелицемірний діагноз українському суспільству, яке дозволило після розпаду імперії і нову російську окупацію і більшовицьке панування. Трикутник «Марія-Гнат-Корній» не просто рушій сюжету. Це алегорія того вибору, який українське пореформене суспільство і справді зробило в останній третині дев’ятнадцятого століття. Відмова від господаря на користь злидня. Замилування голодранцем».

Отже, любий читачу, я лишаю тобі ще багато інтересного. Зокрема, далі ти дізнаєшся про непрості стосунки митця з КГБ, чому канадійський паспорт Уласа Самчука був на прізвище Данильчук та чому  героїню «Чого не гоїть вогонь» звали Віра Ясна і як це пов’язане з другою дружиною письменника, та загалом про непрості стосунки класика із жінками, та чому із роману в роман переходить образ фатальної жінки, пов’язаної із радянськими спецслужбами. І усе це крізь тексти його романів. 

Загалом, світ героїв Уласа Самчука - це така собі terra incognita, загибла Атлантида для сучасного урбанізованого українця, мешканця затишної квартирки у мегаполісі і вимагає, як і будь-яка класика, зробити над собою певне зусилля, щоб зануритися у нього. І воно варте того, бо насправді з часом Улас Самчук стає на диво сучасним і актуальним, на відміну від цілком вже архівних колгоспних пасторалей його радянських сучасників чи авторів «народницького» дискурсу.

Отже, книжка Сергія Синюка «Улас Самчук: Ескізи до творчого портрету» - гарна спроба реконструювати особистість автора через аналіз його доробку, без панібратства та модних тепер намагань зазирнути у ліжко. Вона захоплива і напрочуд для свого жанру легко читається та є безумовним надбанням до масиву текстів української літературної біографістики.