Одного разу американська приватна детектив Кінзі Міллгоун береться за розшук сина гламурної багачки Галлі Беттанкорт, якого вона 30 років тому віддала на всиновлення і який обрав авантюрний фах зломника сейфів і грабіжника банків. Із завданням Кінзі легко впоралася, але сльозлива історія виявилася фейком, ще й замовниця розплатилася міченою купюрою – ниточка потяглася до викраденого з будинку мільйонера Ксанакіса мистецького шедевру. У той самий час вдова детектива Піта Волінскі просить Кінзі пошукати старі податкові документи, і в картонній скриньці з ними знаходяться невідправлена бандероль і шифр з іменами шести жінок. А в сусідньому будинку оселилася підозріла пара літніх людей, схильних шахраювати...

Усі ці три лінії сплітаються в сюжеті роману «Х» американської авторки Сью Ґрафтон. Він став 24-м твором із так званої «алфавітної» серії про пригоди детектива Кінзі Міллгоун, що стартувала в далекому 1982 році із бестселера «А значить Алібі» й принесла письменниці не тільки фінансовий успіх і славу, але й купу літературних нагород у царині детективу. «Екс» стоїть осібно від решти творів, бо літера лишилася нерозшифрованою. Спершу Ґрафтон планувала назвати роман «Х значить ксенофобія», але згодом відмовилася від цієї ідеї, і тепер читачі можуть гадати, який невідомий об’єкт прихований за буквою. Романістка ще встигла видати черговий роман «Y is for Yesterday» – і серія обірвалася з її смертю 27 грудня 2017 року. Українські читачі могли познайомитися з детективами про Кінзі Міллгоун ще в 1990-х у російських перекладах. Роман «Х» став першим, що вийшов українською у видавництві «КМ-БУКС» у перекладі Кирила Булкіна – книжка має ту саму стильну чорну обкладинку з огняною літерою «Х», що й американський оригінал. Популярна й визнана за кордоном, Сью Ґрафтон, на жаль, досі маловідома в Україні. Імовірно, ще й через відсутність екранізацій – романістка заборонила адаптувати свої детективи для кіно й телебачення, маючи сумний досвід роботи сценаристкою в Голлівуді.

Сью Ґрафтон найчастіше згадують поруч із іменами Сари Парецкі та Марсії Мюллер – ця трійця у вісімдесятих запропонувала жіночу версію «крутого» детективу. Замість Сема Спейда і Філіппа Марлоу тепер з криміналом боролися Кінзі Міллгоун, В. Ай. Варшавскі та Шерон МакКоун – розумні і сміливі, жорсткі і прагматичні леді-«private eyes». Критика заговорила про новий «золотий вік» детективу, про феміністичну трансформацію жанру – авторки утворили літературну групу «Sisters in Crime». Ще в 1940-х Джеймс Хедлі Чейз, один із лідерів «чорного» жанру, описав його формулу:  «швидкість, насильство, жінки, Америка» . Авторки детективів лишили її майже без змін, крім пункту про жінок. У їхніх творах діють не сексапільні «фам фаталь», що затягують чоловіків у павутиння злочинів, а самодостатні, професійні і впевнені в собі одиночки – доньки віку емансипації. 

Кінзі, alter ego авторки, в цьому смислі дуже типова. Жінка під 40, двічі розлучена, без дітей і власного будинку, але з ліцензією приватного сищика. Трудоголік. Вона харчується сендвічами з арахісовим маслом та п’є дієтичну пепсі, вдягнена у вічні джинси й водолазку, дбає про фізичну форму – швидко бігає і влучно стріляє. Проте в розслідуваннях частіше покладається на власний інтелект і вміння розібратися в характерах жертв, свідків і злочинців. Сью Ґрафтон створила героїню не ідеальну, далеку від традиційного поняття «жіночність», і в цьому образі впізнають себе читачки, які звикли самі дбати про себе, ким би вони не працювали.

Не раджу вірити анотації роману «Х»:  «чи не найзловісніший… у ньому діє безжальний серійний убивця, який не залишає слідів». Убивця, звісно ж, є, але жодною рискою твір не нагадує «Американського психопата» чи «Мовчання ягнят», тобто класичний трилер про маніяка. Чим бере Ґрафтон, так це неспішним і ретельним зображенням сищицької рутини, майже як у поліцейських історіях («police procedurals»). Ми маємо рідкісну в сучасній «crime fiction» можливість спостерігати, як поступово із розрізнених пазлів складається цілісна картина злочину. Кінзі, будучи героїнею «крутого» детективу, діє мов Шерлок Голмс чи пастор Браун: збирає докази, опитує свідків, шукає інформацію в старих газетах і довідниках. Загалом, користується не міцними кулаками, а старою доброю дедукцією. І хоч теперішні читачі звикли до шалених перегонів, стрілянини, вибухів, кривавої м’ясорубки і вивертів маніакальної психіки, протокольна й сухувата манера романістки припаде до душі, нагадуючи серіал «Справжній детектив» чи стрічку «Зодіак». Історії Сью Ґрафтон змодельовані як звіти про розслідування для клієнта, які вона друкує на портативній «Сміт Короні», і наприкінці кожного роману стандартно зазначено, що звіт складено Кінзі Міллгоун.

Пишучи «Екс» у 2015 році, американська авторка лишається відданою світу 1980-х. Її Кінзі застигла в часі, мов мушка в бурштині, за 24 оповіді майже не постарішала, на заздрість читачкам. Роман сприймається як американське ретро – ще нема айфонів та Фейсбуку, а перші «маки» є дивовижею. Детектив змушена користуватися стаціонарними телефонами і шукати інформацію без Гуглу – в публічній бібліотеці, в запилюжених підшивках «Санта-Тереза-диспетч». Ця підкреслена «безгаджетовість»контрастує із технологічною зацикленістю сучасних трилерів, чиї герої й кроку не зроблять без хай-тек-обладнання (приміром, у «CSI: Кіберпростір»). Так, прогрес криміналістики – бертильонаж, дактилоскопія – свого часу підштовхнув детективну літературу вперед, і відтоді жанр орієнтується на інновації. Але в Сью Ґрафтон слідство ведеться дещо по-старосвітськи, як на наш час. Це не тільки забезпечує ефект атмосферності вісімдесятих, які невпинно віддаляються в історію, але й акцентує суто людські фахові навички Кінзі Мелхоун – живої, емоційної, часом упередженої, часом кмітливої героїні.

Ще один ґрафтонівський козир – екзотична локація. У всіх її романах дія відбувається в південній Каліфорнії, у вигаданому містечку Санта-Тереза, читай Санта-Барбара. Критики пояснюють це і досвідом самої авторки (вона мешкала в Санта-Барбарі разом із третім чоловіком), і впливом серії детективів Росса Макдональда про Лью Арчера. Отож непримітна «Хонда» Кінзі Міллгоун кружляє Бульваром Сансет і огинає розкішні вілли й готелі Бел-Ейр, Монтебелло, Беверлі-Гіллз – сетінг, стораз описаний у романах і фільмах. У цих декораціях слова «еліта», «престиж», «банківський рахунок» набувають особливого смислу, мовби припорошені золотим пилом чи сяють гламурним глянсом. Де капітали – там заздрість, важкі розлучення з поділом майна, там, зрештою, крадіжки і грабунки, шахрайства і вбивства. Одним словом, у Санта-Терезі детективу нудьгувати не доведеться. Не очікуйте нуарної зв’язки «секс – політика – кримінал»: у Сью Ґрафтон злочини, хоч і прив’язані до світу «лакшері», однак підкреслено побутові, приземлені, і мотиви їх буденні: ревнощі, помста, жадоба легкого заробітку. Та й казкового «голлівуду» нема – навпаки, її Каліфорнія вже тривалий час потерпає від посухи, і нестача води, жорстка вимога її економити посилюють гнітючий настрій.

«Екс» дещо похмуріший за решту романів серії, бо йдеться ще й про психопата. Його навіть вираховувати не треба – авторка повідомляє ім’я майже одразу. А от зрозуміти суть його вчинків, розібратися в причинах і викрити зловмисника – це вже місія Кінзі. Ґрафтон торкається не тільки соціально-класової проблеми, але й сімейної. Цілком у дусі флешмобу  «я не боюся сказати» . Депресивний тон окремих сторінок спирається не на криваві подробиці злочинів, а на психологічну достовірність характерів. Детективістка змалювала яскравий тип «абьюзера», кривдника, який системно вдається до маніпуляцій, шантажу, фізичного і психологічного насильства. Шість жіночих імен у списку Піта Волінскі – це шість жертв: комусь пощастило вирватися з пастки, хтось травмований, хтось загинув. У діалогах «Кінзі – жертви» якраз і звучать феміністичні ноти: детектив щосили намагається пробудити внутрішню гідність, бодай нагадати про інстинкт самозбереження – тікати. Висновок гіркий: майже неможливо без допомоги психолога зруйнувати смертельну зв’язку «ґвалтівник – скривджена жінка». Далеко не всі вони такі ж самодостатні, як головна героїня. 

Кінзі Міллгоун оточує товариство персонажів, які переходять з роману в роман – що типово для серії: приятельки Руті й Віра, власниця ресторану енергійна мадярка Роузі, 80-річний орендодавець Генрі Піттс, колишній коханець детектив Роберт Дітц. Решта – офіцери поліції, священики, працівниці бюро нерухомості, бібліотекарки, психотерапевти, податківці, які так чи інакше причетні до детективної історії. Чіпке око слідчої фіксує їхні портрети, манери, автівки, особливості помешкань, щоб занести у звіт про розслідування. Вишукане «шардоне» стане знаком світу багатіїв, а відерця з попкорном – для нижчих верств. Побутові деталі чітко окреслюють соціальні кола, які перетинає героїня. 

В «Ексі», нагадаю, три злочини. Абсолютного гепі-енду не буде. Покарано тільки один, і то не найжахливіший. Другий героїня допомогла приховати: родинні цінності й людське щастя поставила вище за букву закону. А от маніяка хоч і викрили, та впустили – він безслідно зник, розчинившись на американських просторах. « Що більше я бачу світ, то більше я розумію, що правосуддя не є чимось трафаретним , – філософствує Кінзі у фіналі: – Трапляється більше компромісів, ніж можна собі уявити, і це правильно ». Зрілість героїні в тому, що вона вже не сприймає світ поляризовано: між чорним і білим є сірі ділянки, де не спрацьовують писані й неписані закони. Попри це, Кінзі Міллгоун продовжує боротьбу з криміналом і не втрачає віри в справедливість.

Передостанній роман Сью Ґрафтон захоплює нетривіальним сюжетом, гостротою проблематики, психологізмом і читабельністю. Можна вітати появу на нашому книжковому ринку такого добротного зразка детективного жанру і для українських читачів, і для українських авторів – не тільки в смислі маркетингових ходів, але і в смислі літературної техніки.