Re: цензії

Творці і руйнівники
22.04.2019|Олег Василишин, кандидат філологічних наук Ігор Фарина, член НСПУ
Шука себе поетка у думках щоденних
19.04.2019|Сергій Дзюба, Чернігів
«Жіноча проза»: життєва правда сюжетотворення
19.04.2019|Ігор Фарина
Краплі з виру щоденних розмислів
17.04.2019|Тетяна Безушко-Граб
Кумедні віршоказки про Зайчика
14.04.2019|Юлія Юліна
Тепер ваша черга стрибати: психологічний трилер про помсту за гріхи
11.04.2019|Світлана Лупаренко
Історія про задерикувату Свинку
09.04.2019|Олена Рижко
Помститися не можна пробачити
08.04.2019|Богдан Дячишин, Львів
Роздуми про «Голос перепілки»
08.04.2019|Наталія Дідух, магістрантка журналістики Львівського університету
Травам не можна помирати: про трагічне і незнищенне

Re:цензії

02.08.2018|13:20|Ігор Фарина, член НСПУ

Увага до деталі народжує образ

Герман Олег. ПАСТОРАЛЬ. Поезії. – Тернопіль: Джура. 2018, – 120с.


Ця книжка з’явилася на моєму робочому столі завдяки «Укрпошті». І відразу углибила в нуртоплин авторового думання. «Сидять принишкло по кутках пісні» – непретензійний рядок з метафоричним зблиском із вірша Олега Германа (з його найновішої у часовимірі збірки «Пастораль») ще раз нагадав, що поетичної справжності не буває без щемливого почуття любові до ріднизни. І те, що пан Олег починає з цього, лише додає виданню шарму.
Коли писав ці рядки, з глибини пам’яті напливло: «…аби в оці порепані долоні священне наше взяти знамено». Це – з твору цього ж віршара «Хвиля промов», оприлюдненого ще в далекому 1992-ому… Як бачимо, версифікатор залишається вірним своєму творчому путівцю – народжує цікаві образи з буденної деталі.

До речі, «Паастораль» свідчить про це. І почнемо з того, що читачеві важко проштовхнутися між деревами й рослинами, звірами і птахами, зірками та небесними світилами, котрими так густо «заселена» книга. «Зачепив завісу мокрий явір», «Благородно-тихий спокій краде ворон крадькома», «Кружляли зорі, бджоли і вітри», «Скрайте сум їх об Місяця крайчик»…

Ви, очевидно, помітили, що у багатьох випадках «населення» у віршах нашого краянина має метафоричне забарвлення. Воно, як на мене, помітне у інших творах. І на основі цього висновкуємо про небуденну метафоричність мислення віршаря. «Бас роздягнув бандуру догола», «Горіх зішулив зболені рамена», «Дощисько цебенів в кутку псалми», «Пітьма упала на сирітські хати», «Он із дитинства верби сиві ледь шкандибають край дороги», «Зів’ялу тугу розкуйовдив вітер»… Метафори в інтерпретації – свідчення поетичності. Без органічності цього поетичного засобу такого враження не було б.

Цей висновок підсилюють і вдатності порівняльного ряду. «Завіса ночі, як стара кора», «А гора, як неголений дід», «Село застигло, як драглі весільні», «Заторкую вербову сорочину, мов боязкий коханок», «Я, мов свічка, став незрячим». Іноді з-під пера автора з’являються висловлювання з дозами афористичності та несподіваності. «Жодний сейф не збереже те, що йменується життям», «Не варто жить на показ чи заказ», «Поезію в будинок престарілих через майдан продажності ведуть», «Келих щастя з краплею отрути».

Тут на перший план виходить гранична відвертість. Мені навіть здається, що саме вона – спонука таких цікавих образів, як «золотаві струни тіней», «вуглики ночі», «розгубленості іній», «орнамент почуття», «гірлянда ночі», «ностальгії полонез». Вони крокують поряд з такими цікавинками, як «вістря крику», «аркуші туману», «пригорща думок», «часу буси», «замучене подвір’я». А ще ж існують «бузковий дощ», «вокзал почуттів», «терня влади», «хмари слів». Згоден, що іноді може здатися, автор перебирає міру у нанизуванні цікавинок. Але корабель такого думання розбивається об сприйняттєві тороси, бо висловлювачі «геніального» міркування забувають про очевидне, якщо поетичне щодення не супроводжує образність, то воно витрачає свою таємничість. Я саме ота невідомість манить читача. А чим більше буде небуденності, тим ліпше.

Ще одне спостереження. Чомусь гадається, що автор буквально полює на слововиражальні образки. Окремі з них вкриті флером неологічності: «світовірші», «привечір’я», «телегості», «першозапах», «знеукраїнена». Часто-густо «примагнічують» до себе рідковживаності , окремі з яких мають посмак давнини: «прицвяшить», «переступ», «ворожда», «дощовиця», «зирк», «труждина». Вистачає і слівець, які вважаємо діалектизмами: «маринарка», «бинда», «випуджує»… Коли вже зайшла мова про оригінальність слововиявів, то, мабуть, було би великою несправедливістю не згадати про такі вдалості: «небесніє», «сріблянець», «закутень», «незмовлення»… 
І ще одне питання. Якою бачить поетичну майбутність Олег Герман? Не впевнений у його конкретній відповіді нині. Але вірю, що вона неодмінно буде. У вигляді нової книги з увагою до поетичної деталі. Ще кращої за «Пастораль». А чому б ні, коли цього так хочеться?



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

24.04.2019|13:46
Франческа повертається: за місяць світ побачить нова книга Доржа Бату
24.04.2019|13:45
Найбільший кінофестиваль для дітей та підлітків «Чілдрен Кінофест» оголосив програму
23.04.2019|19:51
В Україні з’явиться стипендія з літературознавства
23.04.2019|17:50
У Києві презентували книгу прози і публіцистики Максима Рильського
23.04.2019|15:46
З’явиться нова екранізація твору Кінга
23.04.2019|13:15
23 квітня - Всесвітній день книги і авторського права
23.04.2019|11:42
Три українські письменники – серед номінантів Літературної премії Європейського Союзу
22.04.2019|18:35
«Собор Паризької Богоматері» Гюго потрапив у ТОП французького Amazon після пожежі
22.04.2019|16:03
Українське журі Літературної премії Європейського Союзу оголосило короткий список номінантів на здобуття Премії від України
22.04.2019|14:31
Українці запустили першу мобільну бібліотеку аудіокниг українською мовою


Партнери