Re: цензії

13.08.2018|Ніна Головченко
Про «Зайчикову книжечку» Івана Андрусяка
13.08.2018|Світлана Лупаренко
Мандри у казкову країну Шпалереон
08.08.2018|Ірина Фотуйма
На біржі поезії
03.08.2018|Ніна Головченко
ПроСТО вірші поета Сергія Пантюка – експериментатора і лірика
02.08.2018|Ігор Фарина, член НСПУ
Увага до деталі народжує образ
30.07.2018|Олеся Кізима
«Монстри, що живуть у шафах» і сила усмішки
30.07.2018|Богдан Дячишин, лауреат премії імені Івана Огієнка, Львів
Мисляча поезія Ірини Калинець
29.07.2018|Буквоїд
Валерій Калниш: Рекомендую “Герой імперії” Кендіса Мілларда та “Могилу Леніна” Девіда Ремніка
29.07.2018|Ірина Фотуйма
Серед думок – як серед янголів
28.07.2018|Наталка Позняк
«Сіра зона» нашого болю

Re:цензії

28.07.2018|09:19|Наталка Позняк

«Сіра зона» нашого болю

Люди «сірої зони». Свідки російської анексії Криму 2014 року // упоряд. та вступ Андрієвська А., Халімон О, - Київ: К.І.С., 2018 – 264 с.

«Мене прив´язали скотчем до стільця – руки, ноги та все тіло, під´єднали до оголених частин тіла якісь дроти і я відчував на собі вплив електричного струму, від чого все тіло трусило і йшов запах обпаленої шкіри. Від цього я сильно кричав, просив припинити тортури, кричав: «Ви – гестапо!». Але від цього вони тільки сміялися. Це продовжувалося декілька діб».

«Мені вдягли протигаз на голову і закривали шланг. Я не міг дихати і коли бачили, що я вже втрачаю свідомість, відкривали його. І коли я робив подих, бризкали туди якийсь спрей чи рідину і підіймали шланг. Від цієї рідини в мене починалася блювота, яка нікуди не могла вийти і я захлинався нею. Коли по моєму тілу вони бачили, що я більше не витримую, вони знімали з мене протигаз і приводили до тями: відпоювали та обливали водою, давали понюхати нашатир».

«Окремі охоронці, стріляли в руки і ноги з пневматичної зброї. Не давали їсти, інколи й пити. Одному з хлопців-бранців вухо відрізали, а він взагалі ні до чого не причетний, хоч і прийняли його за представника «Правого сектора». Прострелили йому обидві ноги. З іншого хлопця ще більше знущалися, бо побачили фото в інтернеті, що він був у Києві, на Майдані».

«Протягом усіх десяти днів вночі мене вивозили до ізолятора тимчасового утримання, де я не мав змоги спати, бо кожні десять хвилин був зобов’язаний підходити до віконця, називати свої прізвище, ім’я, по-батькові та статті, за якими мене затримали»

Якщо ви вважаєте, що це фрагменти свідчень в’язнів гестапо чи жертв сталінських репресій, ви помиляєтеся. Події, описані вище, відбувалися не так давно, у лютому-березні 2014 року, у ХХІ «цивілізованому» столітті. Та й досі продовжують відбуватися. І не за тридев’ять земель, а зовсім поряд – у Криму під час та після незаконної анексії, яка докорінним чином змінила життя його жителів. 

Із таким ставленням до себе зіткнулися ті, хто намагався боротися з окупантами чи просто демонструвати свою проукраїнську позицію  після появи на півострові «зелених чоловічків». Зокрема, однин із організаторів Кримського Євромайдану Андрій Щекун, «в’язень Кремля» Геннадій Афанасьєв, кримськотатарський активіст Ренат Параламов, чиї свідчення процитовані вище. Їхні спогади про перші дні окупації та пережиті у російських катівнях тортури, разом з іншою півсотнею історій, увійшли до книги Анни Андрієвської та Олени Халімон «Люди «сірої зони», Свідки російської анексії Криму2014 року», яку видав Український інститут національної пам’яті. 

Ця книга по-своєму унікальна. І водночас – це не бестселер, а важке чтиво, бо змушує заново пережити біль багатьох людей. Але її варто прочитати, ретельно і вдумливо, як писав Шевченко, не пропускаючи «ні титли, ні коми». Прочитати і зробити свої висновки.

Ця книга дає можливість подивитися на анексію Криму не через відсторонені об’єктиви телекамер чи журналістські репортажі, а очима тих, чий світ руйнувався у них на очах. Побачити ляльководів із шевронами російської армії, які керували і «зеленими чоловічками», і так званою «Кримською самообороною», під яку маскувалися кадрові офіцери російської армії. Відчути ту атмосферу страху та відродження найгірших традицій сталінської епохи із регулярними доносами, постійним пошуком ворогів та диким торжеством сусідів з приводу того, що «тебе заберуть, бандера клятий», тортурами та вбивствами інакодумців без суду та слідства. Усвідомити, що для Росії, як спадкоємиці СРСР, це досі є звичним явищем. І це варто було б передбачити, спостерігаючи засилля міліарних серіалів, які заполонили російські екрани, і звертаючи увагу на методи, якими діяли їхні герої. Але то було кіно, і мало хто сподівався, що таке можливо і в реальному житті. І що життя виявиться ще страшнішим.

Водночас «Люди «сірої зони» дозволяють іншими очима подивитися і на тих, чиї імена були на слуху, але за подробицями трагедії часто зникала сама людина. Особливо в цьому плані вражає історія Решата Аметова, якого відморозки із «Кримської самооборони» викрали і закатували лише за те, що він наважився відкрито протестувати проти свавілля. Про нього свого часу багато говорили, Президент присвоїв йому звання Героя України. Але при цьому ми досі не знаємо, якою людиною був Решат Аметов, чим жив, про що думав? 

І зовсім інакше сприймаєш цю історію після слів близької подруги цієї родини Лєране Хайбуллаєвої: «Решат був дуже цікавою людиною. Він завжди був на слуху в усієї вулиці. Бо якщо щось не так, він одразу залучав журналістів, аби відстояти справедливість. Тому те, що він пішов протестувати проти російської окупації Криму, не дивно, це абсолютно в його стилі. Решат був дуже хорошим сім´янином. У них у родині була здорова дисципліна, вживання правильної їжі, зранку в їхньому будинку лунала класична музика, вони любили слухати Шопена, Баха. Решат читав праці Магатми Ганді. І всі ці цінності намагався прививати своїм дітям. Вони могли ходити в стоптаному взутті й доношувати речі одне одного, але ментальну та духовну їжу Решат своїм дітям намагався дати». І доля Решата Аметова – це вже не просто злочин, а передусім трагедія родини: розпач дружини, яка з трьома дітьми лишилася без годувальника і без підтримки, біль доньки Решата Хатідже, яка довгий час ходила гуляти із батьковою парасолькою і до кожного чоловіка кидалася із вигуком «Баба!» (по кримськотатарському – тато), протест сина Алі, який «останнім часом стає агресивним». І ти розумієш, що ніяка Зірка Героя не замінить дітям батька, а дружині – чоловіка. І цього вже не змінити.

Книга має три розділи. Перший присвячений початку анексії і спогадам про те, як змінювалася атмосфера Криму і настрої кримчан у лютому-березні 2014-го. Другий дає свідчення про репресії, які розпочалися проти українських активістів, і взагалі, проти всього українського. Третій зосереджений на тортурах та «методах добувати правду», які активно застосовуються співробітниками ФСБ як у Криму, так і в російських в’язницях. До книг увійшли останнє слово на суді Олега Сенцова, Володимира Балуха та інших «в’язнів сумління», розповіді мами Геннадія Афанасьєва про відвідування Лефортово, згадки Архієпископа Сімферопольського і Кримського УПЦ (КП) Климента про утиски вірян… 

Як зізналася одна з авторок, Олена Халімон, книжка писалася два роки. Ще довше зріла ідея написання такої книги. Дехто з респондентів по кілька місяців збирався з думками, дехто під час запису інтерв’ю переривав розмову, виходив курити, дехто просив не оприлюднювати його прізвища, щоб не наражати на небезпеку родичів, які залишилися в Криму. А багато хто досі сам для себе так і не усвідомив до кінця, що ж таки сталося тоді, в Криму навесні 2014-го, чому сталося саме так? І що з цим робити нині? 

Книга «Люди «сірої зони» теж не дає відповіді на ці запитання. Але вона змушує замислилися над багатьма речами. Свідчення очевидців, як пазлики, викладаються в загальну картину того, що відбувалося на півострові, даючи усвідомлення, що це була таки цілеспрямована російська спецоперація, до якої готувалися довго і ретельно, і що тут не було випадковостей. Вона дає відчути і зрозуміти багато що з того, що відбувалося, і що зараз діється в Криму. А от, що з цим робити – треба думати.

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери