Жанр роману «Третя кабінка Лос-Анжелес» означений як родинна сага і авторка цілком чесна із читачем – це дійсно родинна сага – плинна, розтягнута у часі історія кількох поколінь однієї сім’ї. Буремне і жорстоке двадцяте століття перетворило історію чи не кожної української родини на трилер,  із страшними болючими втратами та чудесними порятунками. Цей роман, звісно, не виняток.  Книжка розпочинається з особливої унікальної родинної вишиванки, яку головна героїня бачить на випадковому знайомому, мандруючи автостопом по Австрії. Однак, за родинними переказами, у цій вишиванці похований розстріляний ще перед війною у радянській в’язниці дід Максим.  Максимовою вишиванкою роман розпочинається, нею ж і закінчується  -  ця майже детективна історія проходить через увесь сюжет. Також інтригує дивна  заборона хлопчикам цієї родини малювати .
Хронотоп роману охоплює життя трьох поколінь родини Булавських від міжвоєнних часів до сучасності. Дія відбувається частково у безіменному західноукраїнському місті, більшою ж частиною - на хуторі Невірківці. Чоловіків родини Булавських розвіяли світами злі вітри історії, тому у фокусі авторської оптики знаходяться переважно жіночі образи – сестер Марти та Марусі, Марусиної свекрухи Ольги, американки Шеллі. Попри те, що ці люди просто намагалися вижити і у сам вир подій не потрапляли, не брали участі у епічних битвах другої світової, не були в лавах УПА чи червоних партизанах, тим не менш, історія родину зачепила усіма своїми гострими кутами від часів окупації до кагебістів початків 80-х із магнітофонами у поліетиленових пакетах. Втім, у книжці є і УПА, щоправда вже часів її розпаду, це далеко не стереотипні тепер у літературі лицарі в білих шатах  – «в лісі лишилися або пияки, або ті, кому нічого втрачати». Із тих, кому нічого втрачати – зухвалий бойовик Чечен – це геть не ідейний націоналіст, а за мирних часів неблагополучний сільський хлопчисько, якому злий демон історії дав до рук зброю.
Оповідь іде від ліричної героїні,  «странної» дівчики, яка живе на хуторі у тітки Марти. Дівчинка не вписується в оточуючий соціум, не має друзів і ділиться зі своїми проблемами лише з лялькою Христиною, «князіною всіх звірів» та відчуває себе чужою у тому восьмибітному світі сємок на лавці, сільських дискотек, де накидані парубки танцюють без штанів, бару «Чорний кіт» та спільного відгодовування весільного кабана ще із десятого класу.
Вже давно відгриміла війна і, врешті, про себе дав знати зниклий ще у ті часи дядько Іван, який під час війни став містером Стенлі Стрехновичем та мешкав у Америці і «странна дівчинка» отримує новий, тоді ще шокуючий після колгоспно-радянського життя, досвід, поживши рік у Америці та навчаючись у американській школі.

Цей роман – то не звичний для жанру лінійний переказ потоку історичних подій і родинних байок, у якому борсаються персонажі, він має чіткий наскрізний сюжет, який тримає читача всю книгу і наче б то побіжні епізодичні персонажі, згадані на початках, майже обов’язково виринуть  наприкінці у якихось нових несподіваних місцях, іпостасях та личинах, усі чеховські рушниці, що висять на стінах, обов’язково вистрілять, усі сюжетні вузлики обов’язково розв’яжуться. Протягом оповіді авторка по одному випускає із родинної шафи своїх скелетів і вони разом починають танцювати химерний, підпорядкований авторському задуму, танок. Крізь усю оповідь проходить образ незабудки, на початках – чи не єдиного слова англійською, яке знає лірична героїня після сільської школи перед поїздкою до Америки – «Forget-me-not» - не забудь мене. Це мабуть згодилося б на другу назву для цієї книжки.

Відчувається, що у романі дуже багато авторки та її досвіду і більшість історій з книги мають реальне підгрунтя. Отже, «Третя кабінка Лос-Анжелес» - дуже цілісна, чесна та зріла книга, яку варто прочитати, навіть на тлі певної читацької пересиченості жанром родинної саги.