Одягати Історію в художню вуаль, закутувати туманами міфів, впускати в присмерк легенди, насилати вітри пригод і героїзмів – так працює алхімічний механізм Літератури в романі Дмитра Білого «Козацький оберіг».

У парапсихологічних дослідженнях 70-х рр. минулого століття, опублікованих Джеймсом Боленом та Давидом Хаммондом у журналі «New Realitis» побутує думка, що текст-книга має своє енергетичне поле. Воно створюється з моменту появи твору, а відтак починає продукувати енергетичні імпульси в подальшому самостійному, безвідносто від автора, житті. Якщо приймати ці твердження правомірними, то енергетика «Козацького оберега» – ущент вітаїстична й генерована виразним лібідозним началом.  Попри численні фактори смертельних небезпек, герої роману автогенерують у собі інстинкт життя й спрямовують колосальні зусилля тіла й душі, щоб вижити. При цьому проявляють вельми неординарні, а подекуди й містичні особливості людських психофізичних реалій.

Лібідозна вітаїстичність суб’єктів тексту в більшості сюжетних ситуацій реалізується магічними способами. Що дає підстави вважати такі надприродні вчинки персонажів проекцією тотальної віри в людину(силу)-добру, яка – усупереч усьому – перемагає людину(силу)-злу. Нарцисична віра у власну абсолютну всепереможність, за Фройдом, свідчить про присутність у свідомості суб’єкта анімістичного світогляду. Власне на цьому магічно-фольклорному світовідчутті й акумулюється ядро роману Дмитра Білого «Козацький оберіг». 

Дмитро Білий. ... Не жаль мені того воза - аби дівка була гожа... Липень, 2013 р., с. Хмелева.

* * *

«Упродовж багатьох століть змінювались на цих степових просторах покоління за поколінням; мов у вихорі, проносилися народи, створювали й руйнували держави, але легенда про Оберіг, який береже землю з обох берегів Дніпра, ніколи не зникала. Можливо тому, що не зникав і сам Оберіг?» – такий сюжетний міф-псевдореаліті є центральним прецендентом для побудови усіх художніх міфічних ходів у романі.

* * *

Міф перший.

Сила Оберега – охороняє землі України, які можна завоювати тільки знищивши його. Зваживши усю небезпечність ситуації, вкрай несприятливої для рідної країни, Зберігачі Оберега розділюють його на три частини й розносять їх у три, сповнені Святої сили, кінці України. Щоб Талісман відновив свої чарівні властивості в загрозливий для держави час, потрібно зібрати усі шматки докупи.

Міф другий.

Відновити тринітарну єдність Оберега може тільки «той, хто тиждень тому народився, – за ним і полювання турецьке йде. а ви, козаки, повинні хлопця цього знайти та берегти його. Не збережете, втратите Оберіг – дістанеться він темним силам, і велике горе й біда запанують на цій святій землі».

Міф третій.

Хлопчик Данилко, котрого, колись немовля, у замок привіз смертельно поранений козак, волею-неволею потрапляє у вир доленосних, як для себе, так і для Талісману, пригод, які в романному обсязі (більше двохсот сторінок) ритмізуються в стилі калейдоскопічно-квестивної динаміки.

Міф четвертий.

Щасливо здійснювати гіпернебезпечні подорожі, викручуватись з надскладних життєвих перипетій Данькові допомагає магічне зерцало (зачарована частина-пластина вояцьких кольчуг), яке східні воїни використовували як містичний медальйон-захист від ворожої сили.

............................

............................

.................... etc..

 Міф N-ий.

Перейшовши крізь горнило випробувань, хлопець знаходить три частини Оберега і його магічна сутність наповнюється новим магічним струменем.

 * * *

Матеріалізація енергетичної сили, що споконвічно береже все козацько-українське, у Талісмані-Оберезі – закодований у художній текстовій ментальності символ архаїчного начала. Найалюзійніше, за Юнгом, він співвідноситься з архетипом Великої Матері, з якої усе почалося, і на якій усе тримається. В українському анімістичному дискурсі її втіленням є Берегиня в усіх своїх проявах, у тому числі – і фігурах-талісманах.

Відтак завдання віднайти Оберіг перестає бути авантюрно-козацькою звитягою – натомість трансформується у трансцендентальну місію. Разом з тим, об’єднання трьох частин Талісману можна інтерпретувати як психоментальну проекцію пошуку ключа до об’єднання цілісності національно-українського культурного простору – віднайдення Самості Козацько-Української Держави. В одній з телепередач («Просто люди, випуск №36 – Дмитро Білий») Дмитро Білий, резюмуючи аналітично-іронічним тоном можливість відновлення козацьких традицій у сучасних українських реаліях, зазначає: «Козацтво... воно не може бути відродженим. А от як форми збереження якоїсь козацької культури або імітації козацької культури (то ясно що), або підтримка козацького міфу, дидактичні моменти виховання молоді – то будь ласка, так воно і буде. У таких формах його можна побачити. Але у формі того, що... прийдуть козаки у райвідділ і скажуть: “Ну от, сьогодні ми Путіловський район, наприклад, охороняємо й підтримуємо там порядок. Парочку наркоманів, наркоторговців на палю насадимо, або якогось там зажерливого... який там бідолагам зарплатню не віддає... зараз голову шаблями посічемо,” – то зрозуміло. Я входжу до Азовського Козацького Війська. Але це вже... зібралися, може провели якісь змагання, поспівали пісні, порозмовляли, але казати, що це дійсно те козацтво, яке воно було... Повиховували молодь трішечки... Але зараз це НЕможливо».

У світлі такої симптоматичної діагностики сучасності письменником, правомірно ствердити, що роман «Козацький оберіг» можна вважати психокультурною сублімацією національної Самості держави, потенційною романтичною альтернативою української історії.

Згусток надпотужної енергії, що береже праукраїнський простір від тотального зла під різним виглядом присутній у центрі кожного роману Дмитра Білого: у «Басаврюку ХХ» (1999) – це окремі території, на яких зосереджена містична сила, завоювати їх – значить упустити «храм жаху» в людський простір; у «Заложній душі» (2002) – це козацька Січ, з занепадом якої пов’язані занепад держави й містичної енергії характерників; у «Чорному крилі» (2004) – це здатність втримати викликаного «свого» демона й не натворити шкоди задля власної вигоди; у «Шлясі срібного яструба» (2007) – це чарівний щит, який допомагає знайти утаємничених у одвічну скіфську магію... 

У пошуках заглибин у камені для Меча, Лук і Стріл Зберігачів. Правий берег Дністра. Липень, 2013 р.

* * *

Сила, з якою хлопчик Данило долає усі випробування долі в пошуках Оберега, у романній дійсності, має містичне коріння. Архетип могутності вітаїзму, інстинкту життя, у великій прозі Дмитра Білого є домінантним, а в «Козацькому оберезі» він підсилений магічними факторами. Прикметно, що акт містичного генерує з маскулінно-козацького начала.  Саме козак Голота дарує Данькові магічне зерцало-медальйон, що в максимально небезпечних ситуаціях активізує прадавню магію, рятуючи життя хлопця. Саме козаки стають утаємниченими Майстрами-Зберігачами Оберега, у якому сконденсована праархетипна магія «на землях країни України понад Дніпром-Борисфеном».

Екстремумом ритуалу великої містерії в романі Дмитра Білого є завдання: відновити Талісман-Оберіг, розділений на три частини. У праці «Mysterium Coniunctionis» К. Юнг акцентує на тому, що «кожен, хто хоча б трішки знайомий з алхімічною літературою,  знає, що в адептів перш за все був клопіт: возз’єднати субстанції – які б назви  ці субстанції не мали. Вони надіялись, що результатом роботи буде їхня ціль: добути золото або його символічний еквівалент». Цю ключову алхімічну тезу письменник уводить у текстуальні реалії «Козацького оберега». Вельми цікавим є той факт, що між першою публікацією «Mysterium Coniunctionis» («Таєнство возз’єднання») К. Юнга в 1955 р. і першим виданням роману Д. Білого «Козацький оберіг» у 2005 р. минає 50 років. Згодом ця цифра – 50 – синхронно повторилася, коли в 1963 р.  «Mysterium Coniunctionis» опубліковується в повному обсязі, а «Козацький оберіг» ще раз перевидається у 2013 р.. – Або часовий збіг обставин, або синхроністичний (за К. Юнгом) збіг, ґрунтований на смисловому зв’язку: таїнстві возз’єднання субстанцій, що в українському літературно-художньому дискурсі «Козацького оберега» проявляється в з’єднанні-відновленні частин Талісмана-Оберега.

Говорячи про возз’єднання різно найменованих субстанцій, К. Юнг має на увазі, у тому числі, і різні сутності. Найважливішим моментом алхімічної оперції є віднайдення «unus mundus» – «неподільної одиниці», яка воєдино збереже в собі «дух і тіло».  У романі Д. Білого різні частини колись одного цілого – Печать, Меч і Стріли: «Данько глянув на сонце. Йому треба було покласти Печать, Меч і Стріли в кам’яну чашу рівно ополудні. Сонце вже наближалося до зеніту». У наведеному текстовому фрагменті присутні три елементи, які при здійсненні магічного ритуалу породять четвертий – тобто первісно перший... Таким чином, відбудеться поєднання матерії, у якій відродиться сила архетипного духа – Оберега.

«Голова хлопця пішла обертом, очі засліпило пронизливе світло, і він застиг на місці, не маючи сил поворухнутися. Він вже не бачив ні каменю з хрестом, ні чаші, перед очами коливалося лише сріблясте марево. У ньому Данько, мов крізь сон, побачив три постаті старців, подібних до тих статуй, які він побачив у підземеллі під Готською фортецею. Поруч зі старцями стояв козак Мамай. “Ти виконав свій обов’язок і зміг відновити Оберіг, – долинув до хлопця суворий голос, відлуння якого, здавалося, покотилося всім світом, – віднині він буде називатися Козацьким Оберегом!” І тут...»

З містичним відновленням Оберега як прообразу Великої Матері-Берегині пов’язане віднайдення Данилом рідної матері. Це ще одне синхроністичне смислове співвідношення метафізичного й фізичного начал єдиного цілого. Адже усе взаємопов’язане у всезагальному Плеромі – немає випадковостей , тим паче у володіннях міфічної Кліо – особливо у володіннях міфічної Кліо.

* * *

«Знаєш, Даньку, здається мені, що Зберігачем Оберега є кожний, у чиєму серці є хоч його мала частка. Тобто любові до рідної землі та до свого народу. Тоді оберіг здатний робити справжні дива».