Зелененьке диво. Більш приємної зору книги годі й шукати в холодну пору року. За вікном зима, сніг, а на обкладинці цієї книги справжнісіньке літо, зелена трава... і дві пари підліткових кедів: хлопчачих і дівчачих. І більше нічого не треба - обкладинка концептуально завершена.

Прочитавши зміст, юний читач не складе собі в голові вміст кожного з підрозділів, тому муситиме читати все від початку до кінця, не обираючи, адже це не збірка окремих новел, а цілісна оповідь. Частини твору настільки сплетені між собою і взаємоперетікаючі, що, опустивши хоча б один елемент, людина (чи дитина) навряд чи зможе скласти докупи всі «пазлики» цієї неймовірної мозаїки.

Отже, це розповідь про 13-річного підлітка, який саме знаходиться у так званому перехідному віці, в самому розпалі періоду статевого дозрівання, коли буяють гормони, коли відбувається становлення особистості, ламання старих моделей поведінки, проявляється потяг до експериментування, до пошуку межових ситуацій, до бунтарства. Це, як кажуть психологи, - «ламаний період». Це той час, коли батькам треба докласти максимальних зусиль, як ніколи до того, щоб допомогти своїй дитині подолати оцю вікову кризу, знайти правильні орієнтири, вибрати правильні цінності. Батькам треба особливо постаратися, щоб їх вплив був могутнішим, ніж вплив однолітків. Це складний вік як для дівчаток (проблеми зі шкірою та волоссям, незадоволення власним тілом, фізіологічні зміни, пов´язані з перетворенням на дівчину і т.д.), так і для хлопчиків. Але з хлопчиками, певною мірою, важче. І батьки мусять бути поруч зі своїми дітьми й допомагати їм подолати всі їхні проблеми та комплекси. Добре, коли батьків двоє. Гірше, коли є тільки мама. Тоді усі ці нелегкі турботи подвійним тягарем лягають на жінку. Саме так сталося у повісті Ірен Роздобудько.

Арсен живе з мамою, яку чомусь називає по імені. Юля. І дуже рідко «мама». Хлопчик називає тата татом і бабусю бабусею, і дідуся дідусем. А от маму, незрозуміло чому, - Юля. Арсен важко переживає розлучення батьків, у його душі бореться сотня найрізноманітніших почуттів: хлопчик соромиться, думає, що його не розуміють, йому не співчувають, він не може пробачити батькові нового одруження, відмовляється визнавати своєї зведеної сестри. Усе це він переживає в умовах міського побуту й чотирьох стін, просиджуючи днями біля комп´ютера, як сотні його однолітків. Арсен вирішує, що мусить змінити обстановку й поїхати в село до дідуся й бабусі. Там на нього чекають нові знайомства та пригоди, розгадування таємниць минулого.

В анотації до книги зазначено, що «Арсен закохався. Вперше і, можливо, назавжди». Викликає великий сумнів те, що це дійсно кохання. Як твердять психологи, у цьому віці присутня особлива прив´язаність до друзів, батьки перестають бути центром Всесвіту й прикладом для наслідування, а натомість основними моральними орієнтирами стають товариші, думка яких є для підлітка значимою. Для них основним стає спілкування, взаємопорозуміння з ровесниками. Часто й дорослі плутають у своїх стосунках любов і прив´язаність, а діти - й поготів. Справжні почуття базуються не на тому, що вона - «класна», «чудова дівчина», і виникають не з першого погляду. Скоріш за все, це просто спалах, гра гормонів, коли дружба здається підліткові чимось більшим і він починає вважати її закоханістю. Фінал повісті - відкритий, Арсен так і не зізнався Айрес, що закоханий у неї, тож невідомо, чи зустрінуться вони наступного літа, чи не забуде вона його за цілий рік і чи не знайде іншого хлопчика. Підліткові стосунки завжди залишають яскравий спогад на все життя, але вважати їх чимось серйозним не видається доцільним.

Визначити повість як психологічну? Але психології як такої там нема. Оповідь подається у реалістичній манері, з екскурсами в минуле, з елементами детективного (підліткове розслідування). Сказати, що у творі відбита психологія середньостатистичного підлітка? Аж ніяк! Скоріше там змальовано нетипового підлітка (за задумом авторки, моральний взірець). Надто він хороший. Хоч і носить довге волосся, кульчик у вусі й не любить вчительку математики. Насправді середньостатистичні 13-річні хлопчики - не завжди такі, яким виписаний Арсен. Такими, як Арсен, вони могли би бути в 10 років. І то навряд. Добре виховання дійсно робить деяких хлопчиків слухняними, уважними, неагресивними. Але ж не всім дістається таке виховання, багато кого сучасні батьки, заклопотані власними проблемами, пускають за течією, перекладаючи обов´язки на школу, де одна вчителька мусить впоратися з 30 учнями і з кожного з них виховати високоморальну людину й громадянина.

Повість написана від першої особи (тобто від Арсена), у наївно-розповідному тоні. Роздуми дитини у психологічному творі мали б складати близько третини і відображати психологічне становлення особистості. Дійсно, ми бачимо трансформації в свідомості головного героя (зближення із сестрою, примирення з батьком і т.д.), але це не дає підстав стверджувати, що повість - психологічна.

Отже, судячи з наративно-сповідальної форми твору, це - щоденникова проза, розповідь підлітка про своє літо. Зазвичай першого вересня школярі здають твір «Як я провів літо», а в цього хлопця ціла книга вийшла. Читаючи її, ми часом забуваємо, що це писала доросла жінка, а натомість дійсно віримо, що писав це 13-річний хлопчак. Знов-таки у цьому переконує наївно-розповідний тон оповіді. Деякі моменти прописані настільки по-дитячому, що будь-який підліток, читаючи це, може направду подумати, що писав твір його ровесник.

Наскільки книга Ірен Роздобудько допоможе підліткам? Про це не берусь судити. Чи вона корисна? Можливо. У ній, звісно, нема жодних порад, як знаходити друзів, як зізнаватися в «коханні», як долати зміни настрою чи які засоби гігієни обирати, але, оскільки для дітей у цьому віці важливим є наслідування прикладу своїх однолітків, позитивна постать Арсена стане певним моральним орієнтиром.