Re:цензії

15.08.2011|15:07|Aгнешка Куявінська, PhD, проф.

«Хамелеон» Д. Дроздовського: від екзистенціалізму до онтологічного хаосу

Роман «Хамелеон» авангардного українського літературного критика і талановитого літературознавця Дмитра Дроздовського (опублікований цього року в кількох номерах поважного журналу «Кур’єр Кривбасу») — це, скоріше, твір психологічно-містичний, якщо спробувати визначити його жанровий різновид.

Наскільки вже можна стверджувати, він спричинив низку дискусій у літературних колах України: зрештою, не часто літературознавець (людина академічна і по-науковому «суха») може видати на-гора захопливий художній твір, що стає цікавою естетичною пропозицією, крім того, порушуючи важливі соціокультурні, психологічні, філософські проблеми, зрештою, він стильно і по-сучасному написаний. Визначити домінантну техніку досить непросто, адже цілком у постмодерному досі в романі перегукуються різні голоси - і екзистенціалістські, і абсурдистські. Роман постає переплетінням текстів різних епох, і, водночас, у центрі його - дія з часів теперішніх, а ті голоси мають бути таким собі психологічним тлом, на якому розгортаються внутрішні екзистенційні боріння. Власне, тому й поетика роману має більше внутрішню складність, ніж зовнішню. Автор уникав чітких вказівок і будь-якої дидактики чи повчань, навіть фінал є, як на мене, цілком відкритим, у стилі Фіцжералда. 

Композиційно роман складається з 18 розділів: тобто це 6х3. Числова семантика для декодування імпліцитних змістів твору є вкрай важливою, адже одна з сюжетних ліній у «Хамелеоні» - прихід на землю Сатани. Головний герой роману - людина зі складаним минулим, психологічно складна, навіть, можливо, акцентуйована особистість, яка будь-що  хоче вирватися зі свого міста (яке в романі не називається, хоча є імпліцитні підказки для читача), щоби повернути своє життя в нормальне русло. З перших сторінок читач відчуває, що в героя є якась прихована загадка, яку він міцно тримає в руках, ховаючи від стороннього ока; всередині героя біль і страждання, це начебто розламана трагічна особистість, яка  втратила свою стежку у траві рідного міста.

Треба сказати, що роман є символістським у своїй художній сутності. Автор прагне уникати прямих вказівок на час і простір, читач постійно папляє в поле інтертекстуальної гри з відкритим результатом, адже в романі використано прозові й поетичні фрагменти текстів як української, так і зарубіжної літератури (Антонич, Свідзінський, Єйтс, Вітмен тощо), до романної тканини введено й наукові літературознавчі розділи про особливості стилю Антонича, міф про загибель Христа в Україні (що насправді не є чужорідним і не виконує лише інфантильно-пародійну функцію, але більше працює на підсилення основної сюжетної лінії), а також наукові тези про особливості новозеландської поезії. Текст постає таким собі лабіринтом, кожен розділ може бути окремим оповіданням чи самодостатньою новелою, хоча все ж таки всі розділи - це художній моноліт, який має свою магістральну лінію. Така калейдоскопічність і фрагментарність - лише на користь художній вартості, вона підсилює головну інтенцію - світ розколовся, свідомість людини - розірвана, людина більше не може адекватно реагувати на світ, вона остаточно втратила зв´язок із містом, із історією, з родом, із пам´яттю. Настає час Апокаліпсису.

Тема пам´яті в романі не менш важлива. Автор грається з різними формами пам´яті , оскільки це спроба повернути минуле у свій приватний простір. Також гра відбувається й на зовнішньому часовому рівні - герой постійно чує різні голоси, які нібито виринають із його підсвідомості. Є в романі й комічні елементи. Авторові вдалося зашифрувати в тексті пародію на сучасні політичні реалії.

«Хамелеон» - складна суміш підсвідомого й свідомого, реального (чітко окресленого, сучасного) й емансипованого від теперішнього часу містики, вічних партитур і страхів. Герой потрапляє на корабель, але не випадково. Все в романі розплановано і підпорядковано силам світла і темряви. В деяких розділах автор є свідком розмови Бога з Дияволом, але, знову ж таки, немає прямих вказівок, усе подано туманно, розпливчасто, ніби в імпресіоністичній манері письма.

Перед тим, як зійти на пароплав, який має вирушити до лазурного узбережжя Червоного моря, герой за кілька днів до того зустрічає в місті жінку Марію. Вони йдуть у кабаре, але там відбуваються фантастичні речі, які неможливо пояснити раціонально. Наступного дня Марія, яка приїхала з іншого міста, щоб розшукати в місті свою сестру, (а, врешті, й минуле) вирішує проїхатися до моря. Там вона зустрічає проститутку, до якої відчуває справжній інтерес. Але знову-таки - на психологічному рівні. Марія народилася в цьому місті, але в силу життєвих обставин змушена була переїхати. Життя ж склалося так, що вона втратила і сина, і чоловіка в чужому місті, в цьому ж вона загубила своє минуле. Єдина людина, яка залишилася в неї, - це її сестра. Але поки що пошуки не приносять бажаного результату. 

На кораблі (корабель - також знаковий образ, «Корабель» Брандта, корабель-Атлантида, п´яний корабель як і все людство в Рембо, корабель, врешті, алегоричний бароковий образ) із героями відбуваються різні фантастичні пригоди. Врешті, цей корабель задумано як утопічну модель суспільства, на якому мають бути представники різних верств - і божевільний пастор, і повія, і злодій, і Диявол. Але читач до кінця не знає, що ж достеменно відбулося чи відбудеться, що пов´язує всіх персонажів і чи не є всі вони відлуннями підсвідомості головного героя.

Під час фанатичних пригод на кораблі головний герой потрапляє в різні часові площини, він зустрічається з людьми, які переповідають йому своє життя, почасти моторошне. Кожен із тих, із ким має розмову герой, розкриває страшну таємницю, за що цих людей було покарано. Читач стає свідком містичних пригод. Зрештою, хамелеон - мудрий наставник і охоронець головного героя. В одному розділі в містичних мареннях головний герой зустрічається з величезним хамелеоном (образ або й помічника Бога, або й самого Бога), який наштовхує героя на те, що його мета на цьому кораблі - знайти себе, відкрити в собі те, що герой мав, але втратив з плином життя. Але, крім цього містичного хамелеона, в каюті героя живе справжній хамелеон, якого героєві подарував за дивних обставин дивакуватий продавець усілякої всячини (чи то єврей, чи то грузин!) перед тим, як герой мав вирушити в круїз.

Сюжетний конфлікт побудовано на тому, що головний герой має розібратися у своїх внутрішніх страхах, час на кораблі - це час до того, як має розпочатися в другій частині час Ч, тобто диявольський час, сатанинський бал. Читач відчуває, що на кораблі має ось-ось статися щось дуже страшне й химерне, але поки що нічого не відбувається. Роман не поспішає в опроявленні своїх таємниць. Читач має самостійно знайти розв´язку до пропонованого пазлу. Долями героїв, здається, керує фатум. Власне, як уже було зазначено, все відбувається з повеління вищих сил.

В одному розділі ми дізнаємося про парі, яке укладає Бог із Дияволом (хоча і сили добра, і сили зла в романі зображено досить своєрідно, зло постає неопредмеченим, дисперсним, натомість «Бога» (тобто найвищу трансцендентну сутність) представлено як Великого Монгола). Герої ж мають довести або спростувати це парі. Але хто виграє? - поки що читач цього не знає. Перед ним натомість - різні фрагменти різних життів, із різних епох. Ось читач є свідком страшного експерименту, а в іншому розділі перед ним - доля чоловіка, якого приречено на довічні муки: щодня він має вмирати від укусів кровожерливих павуків і скорпіонів, а потім на другий день ізнову оживати. Отже, можна сказати, що матриця роману вкорінена і в трансформований міфологічний субстрат. Незважаючи на постмодерний стиль, роман містить «поетику нульової точки», тобто складний ритуал мусить відбутися, але перед тим герої мають бути готові побачити те, що станеться, тобто пройти складну ініціацію, звільнившись від страхів підсвідомості.

Багато чого роман запозичує з Ж.-П. Сартра, М. Булгакова, А. Барікко, по суті, утворюючи діалог із цими письменниками. «Хамелеон» - цікава і, водночас, страшна пригода, такий собі містично-авантюрно-гротесковий роман із елементами фарсу, саркастичним нотками і готичними інкрустаціями.

  Не варто забувати і про часопростір роману - зокрема ж про локацію: все відбувається на морі, власне, головне місто, в якому відбуваються всі події, також морське припортове місто з чарівними акаціями. Море є важливим суб´єктом у творі, саме з морем виникає безліч асоціацій, море промовляє до героїв, як і вони до нього. Море є тією незмінною домінантою історії, яке здатне повернути минуле, яке здатне оживити людське тіло. Також у романі важливу роль відіграє колористика - домінує фіолетовий колір, адже саме його вважають кольором містиків. Варто звернути увагу й на зелений колір, що позначає зв´язок із диявольським.

Все, що відбувається в романі, - це або реальність, тобто те, що справді чиниться з героями, або виплід хворої уяви, яка не здатна контролювати себе, яка відчуває світ як розірване коло і прагне будь-що замкнути його, знайти ключ для з´єднання свідомості, голосів, історій, часу і простору. Всі містичні місця, в яких опиняється головний персонаж (який не має власного імені) - в певний спосіб мають зв´язок із його минулим, про яке ми майже нічого не знаємо, але яке ми можемо скласти воєдино, читаючи роман. Принаймні все, що бачить герой, викликає в ньому своєрідні асоціації, спомини, пригадування. Можливо, пам´ять як розірване коло можна вважати основним суб´єктом твору, тим субстратом, із якого виростає художній світ, закодований у тексті. 

Насамкінець зазначу, що в романі наявні мотиви пошуку Бога й водночас Богоборства, мотив смерті і воскресіння, страх перед невідомим і водночас потрапляння у потойбічні світи, які мають пролити світло на підсвідомі страхи головного героя. Також символічне навантаження виконує й епіграф із трактату «Наркіс...» Григорія Сковороди, який можна вважати одним із ключів до прочитання. Але, все ж таки, крім серйозних і моторошних сторінок, на читача чекають цікаві пригоди, історія кохання і страти, моменти епатажні, пов´язані з кабаре, з естетикою комічного, з пародією на сучасну соціально-політичну ситуацію. Цей роман розпочинає якусь іншу, нову сторінку в розвитку сучасної української літератури, наскільки я можу про це судити. Дуже б хотілося, аби якнайшвидше ця річ була представлена у форматі окремої книжки, яку можна було б перекласти європейськими мовами. Роман «Хамелеон» цілковито випадає з наявної літературної матриці, авторові вдалося сконструювати простір, для сприйняття якого читач має піднятися на вищий щабель, увійти у простір філософського споглядання. Разом із тим, роман у своїй суті «європейський», він, безсумнівно, був би цікавим для європейського читача. В Європі подібні романи стають культовими і сенсаційними, здобуваючи численні літературні нагороди, вони позбавлені дріб´язковості і просто добре написані.  

З польської пер. Оксана Приходько, к.філ.н.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери