Завантажити

Також я бережу у пам’яті знайомство з Єжи.
Ми завше усім цікавим казали, що познайомилися у туалеті. Це правда лише почасти.
То був оксамитовий сезон, початок вересня. Нас, п’ятий курс за доброю пам’яттю вивезли під Гурзуф на пленери. Жили ми у наметовому містечку, що для більшості було просто сущим пеклом, а для мене звичним і комфортним раєм. Готували по черзі в казанку, вночі збиралися коло багаття і співали під гітару. Я, хоч і поганенько, але і собі іноді влаштовувала концерти.
Вдень акварелями, щоб не тягти із собою тюбики з олійною фарбою, писали море й скелі. Я не люблю акварель, мені ближче до душі правдива суть грифеля.
Себе я пригадую блаженною і навіженою мешканкою сонячного вару: копиця з вигорілого русявого волосся, що утворилася від безперебійного пірнання, обгорілий ніс і подзьобані комарями й москітами кінцівки. На голові крилато-крислатий бриль, на потилиці балетна ґулька. Сен Тропе стайл. Це тільки Міла Йовович в умовах постійного моря може виглядати на всі сто, а мені хоч і казали, що до неї чімсь подібна, але виглядала на героїню фільмів Тіма Бартона, не краще.
Єжи з’явився пізніше від усіх, через кілька днів після заселення. Виявилося, що це наш новий студент, який брав до того академвідпустку на кілька років, а отепер повернувся до науки.
Коли я його побачила, то сіла й заплакала. Він був до того красивим, що аж стало шкода його через цю красу.
Єжи викликав чималий резонанс, став авторитетною темою розмов і мішенню усіх дівочих поглядів. І взагалі, своєю персоною затьмарив навіть рідкісний та визначний факт перебування на морі з однокурсниками.
Єжи мав нестерпну харизму Бога Сонця. На нього неможливо дивитися, не щурячись, не сліпнучи, пробачаючи йому через цю сліпоту цілий букет погрішностей і брутальностей. Непомітно для самих мої одногрупники почали перебирати на себе його принцип ледачого девіантного житія, дивакувату манеру розмовляти із ледь помітним акцентом, медово розтягуючи склади.
Єжи мене не помічав, а я і не лізла поперед його очі. Гасала узбережжям, збирала мушельки, ночами пила на березі місцеве вино, філософствувала, днями бісилася у камінні й воді. Час від часу щось писала. Рідко лишалася сама і вважала себе вільною, немов юний метелик серед волохатих отруйних личинок.
Туалет у нас був дерев’яний, як у селах. Один на всіх, тож, біля нього завжди організовувалася черга. Якось стояла я у черзі, що складалася тільки з мене, чекала, курила, мізкувала про світобудову… Раптом прочинилися дверцята, у прорісі з’явилася буяна й розгублена макітра Єжи.
* Слу-ухай, а у тебе немає за-айвого папірцю? – тихо спитався.
* Є, - розірвала свій шматок порівну.
Отак ми і познайомилися. Я подумала, і якось перехотілося до туалету.
* Я – Єжи, - вийшовши прорік він на манер «дуже приємно, цар!»
* А я Роза.
* Ти мене врятував-ала, - не без сміху заявив він. - Ходімо, і я з то-обою чимось поділюся.
* А у тебе щось є? – зацікавлено відказала і почимчикувала за ним.
Виявилося, що у Єжи було море.
Він вхопив мене на руки як мішок з крупою й поволік у хвилі.
* А-а-а-а! – кричала я і теліпала ногами в повітрі. - Ти мене потопиш!
Не те щоби було дуже страшно, чи я дійсно гадала, що він збирається мене топити. Хотілося кричати! Часом виникає якесь бажання просто подертися донесхочу. А де це ще робити, як не у горах чи на морі?!
Єжи поклав мене одягнену просто на воду. Було неглибоко, десь йому по підборіддя. Трішки занурився, дивився на мене. Очі в нього точно-точно такого кольору, що морські хвилі.
Єжи добрий, він не став навіть пробувати мене втопити, хоч я і лежала горілиць абсолютно беззахисна, засліпла від полуднього сонця й до того ж у незручному мокрому сарафані. Зате я недобра. Щойно він втратив пильність, як налетіла, обвила ногами й потягла на дно. Хитра підступна Роза.
Я думала, що він кинеться помститися мені, підтримає гру. Але натомість якось по-дитячому образився:
* Дава-ай домовимося, що будемо пригляда-ати за морем. Коли тебе немає поряд – то я гляді-ітиму, аби ніхто не поцупив твою полови-ину. А коли я дале-еко – то ти слідкуй, - сказав він і погріб собі десь у керунку прозорої межі небокраю.
Я сміялася. Вибиралась на берег по камінцях, плутаючись у мокрому прозорому шовку сарафана і сонячно сміялася.

Потім якось не особливо спілкувалися – хіба що зрідка ввечері біля багаття й то ненадовго.
Чомусь так сталося: я приготувала вечерю. Тоді одним із перших приплівся самотній Єжи, що буває вкрай рідко, він взагалі за усією своєю гульбою ледь встигав попоїсти.
Єжи спробував вариво, яке я намутила з рису, консерви і плавленого сирка, і мовив:
* Якщо ти та-ак готуєш, то я з тобою одружу-уся!
Наступного дня наші дівчата ледь не побилися між собою за право куховарити.
На ранок Єжи підійшов і спитав, а чи не маю ще чогось з їдла. Є, відказала я, горішки є. Він пішов зі мною за горішками. Тоді я розкусила основні

читати