Завантажити

сьорбни, а я зачекаю сорок хвилин, - сміюся. Він робить кілька ковтків про моє насмішкувате око, усім виглядом показуючи, що лишень сам вирішує, що буде робити. Простягає пляшку. Я і собі відпиваю.
* Ти образився? – І швидко, не даючи часу на відповідь, тараторю: - то мій добрий друг Октябрьов, ми разом живемо, бо я боюся павуків… Мене тут всі чомусь вважають дивною і скаженою…
* Я це вже чув, - відказує Єжи, дістає із задньої кишені джінсів сиґарети й підкурює. Я придивляюсь уважніше: Dunhill. – Будеш?
* Так, дякую… А що саме чув?
* Що ти дива-ачка й мовчунка.
* Я? – аж дихання сперло від здивування. – Я мовчунка?!
* Я теж здивувався… і ще багато чого каза-али…
* Доброго?
* Не зовсім…
* Розкажи!
* Ні, не розка-ажу, - випускає ротом кружальця диму, в якийсь момент метикую, що він тупо дражниться з мене.
* Я теж про тебе чула…
* І що ж? Що я сексуа-альний маніяк, йобар-терорист, неща-адний ба-абій і розпу-усник?
* Угу… - так нецікаво, він не ведеться на провокації.
* Що «угу»? – усміхається Єжи, теребить собі м’які й хитруваті на вигляд кучері.
* Угу, те й чула…
* Все, я бачу, що ти – справжня мовчу-унка, - чухмарить і мене по голові. – Пішли купа-атися, чи що? Голя-ака, а? Візьмемося за руки й ступа-атимемо місячною дорі-іжкою… - всякий раз, як він солодко тягнув якийсь звук, лукаво втикав прямо у вічі, від чого ставало якось не по собі, золото важко розливалося по жилах. Вглядається у мене вичікувально, чи не дам бува одкоша.
* Я з тобою не спатиму! – одразу ж заявила я і напнула губи.
Єжи розсміявся.
* А хіба я каза-ав щось про «спати»? Ти ж руса-алка, мені з тобою спа-ати не можна-а, - захихотів собі під ніс, стягаючи футболку. Скинув кеди і джінси. – Ну? Мовчиш?
* Ех, добре! – відтяла я.
Махнула на все руками, закрила очі, стягла цю футболку з мікі-маусом, трусики і першою рушила до води. Повітря прохолодне, хвилі пружні, невисокі, температури чужої слини. Горизонту не було. Існувала тільки суцільна чорнота неба, що перепливала у чорноту моря. В такі моменти головне не думати. Ні, не страшно. Але просто не думати – щоби відчути все, все до останнього, без в'їдливого шепоту мозку. Каміння під ногами велике й кострубате, незручне. Єжи настиг, підтримував за лікоть і допомагав йти, доки не стало достатньо глибоко, хвилі не захлюпнули мене з головою, і я не розчинилась піною морською у слинявій теплоті й вологості пітьми.
Єжи толерантно тримався на відстані, підпливав рівно настільки близенько, аби недайбо не торкатися кінцівками, перевіряв, чи я не заклякла, чи не втопилась абощо й стрімко занурювався у тісну глибінь, я вертілася схвильованою дзиґою, виглядаючи, де ж зрине його голова, але чомусь нічого не було видно, місяць делікатно лишив нас наодинці.
Ми купалися довго, доки я зовсім не втратила будь-які орієнтири, не стерла пунктир між небом і морем, між собою і водою. А потім знову стало по-космічному світло. Це був знак. Я згадала, що маю очі й тіло. Дуже замерзле тіло.
Першим попрямував до берега Єжи, гукнувши, аби зачекала, бо принесе одіж прямо до мене. Я милувалася ним голим і мокрим – аж дух перехопило. Такими бездоганними бувають тільки Маги.
Скочила з води й одразу влізла у футболку, було зимно, мокра шкіра взялася сиротами й ґіперчутливо переживала легкі повіви нічного бризу. Це він добре придумав – одразу вдягтися.
* Дякую, це ти добре придумав, - пролепетала я, а зуби легенько дригоніли.
* Зме-ерзла?
* Трохи є.
* Спа-ати підеш?
* Ні, щось не хочу… до того ж, вино ще лежить майже неторкнуте, - авторитетно заявила, вдягла на вологе тіло трусики й виборсалася на виступ скелі, де до того мали локацію.
Єжи викарабкався за мною. Сиділи поряд, загорнувшись у власні руки, ніби у паси безпеки, цокотіли зубами в суголосся. Вода з його волосся капризними крапелинками намацувала моє плече.
Він знов з-за спини вийняв пляшку. Хлебнув, передав мені. Потім простягнув сиґарету. Закурили - полиск померанцевого світла на наших загорнутих у ніч обличчях - це завжди чомусь зігріває. Психологічно, певно. Дим, він не гріє, дим тільки дає примарну надію тепла.
* Знаєш, - тихесенько навіть без акценту сказав Єжи після тривалого мовчання, мені на мить здалося, що я у казці: - у процесі купання у морі є щось таке архаїчне, первинне, ніби повернення в лоно праматері, у колиску всього живого… Ти відчуваєш, як воно поглинає, пестить, пригортає? Яка туга й тепла вода, як заколисує…
Я кивала, роздумуючи, звідки оце таке з’явилося в його рижій кучерявій голові, не придатній для роздумів. Певно, вичитав десь і запам’ятав. У мене було кілька знайомих, що зумисне зубрили місткі й меткі фрази, які потім видавали за свої. З такими людьми краще не мати справи, бо це – біороботи, що самі себе програмують.
Я погоджувалася, воліючи не псувати тонку аж до музичності атмосферність моменту, яку Єжи віртуозно виплітав. Ні, мені протипоказано спілкуватися із

читати