Завантажити

співами - підіймався Боричевим узвозом, став перед ворітьми, де почеплені були знамена всіх земель Русі, і зник за стінами, де на городницях мідяно дзвонили била...
І тоді на Горі в теремі княжому почалося те, чого тут ніколи не бувало, - в палатах, покоях, світлицях, переходах зазвучали чужі, незнайомі й незрозумілі голоси - кілька покоїв віддані були цариці Анні й жонам, які їй прислужували, скрізь, на верху й унизу, в кімнатах обабіч сіней розмістились придворні жони, сли, священики, слуги, гості з Візантії.
Втім, вони не були тут гостями - цариця Анна і всі, іже з нею, приїхали до Києва надовго, назавжди, вона й вони були нині господарями княжого терема, це доля судила їм тут жити.
І враз усе нібито змінилось у теремі - зникла одвічна суворість покоїв і палат, де раніше говорили притишеними голосами, - чужа мова, чужі голоси так дивно звучали в старезному рубленому домі Кия; вже не в стравниці, а скрізь - на верху терема і внизу - бряжчав посуд; у палатах, де раніше пахло липою й воском, потягло смаженим м'ясом, вином.
Шум і голоси в теремі збільшувало ще й те, що тут одразу ж з'явились, забігали, заприсідали жони горянських бояр і воєвод, їхні чудові, напрочуд красиві, але смішні в простоті своїй дочки - їм не терпілось швидше познайомитись, удостоїтись слова цариці Анни, торкнутись, бодай торкнутись її сріблястого одягу кінчиками пальців.
Князь Володимир поспішав. Він нагадував людину, що, провалившись на молодому ще, крихкому льоду, борсається, витрачає всі сили, але тільки трощить лід навкруг себе, збільшує, й збільшує ополонку, відчуває глибінь під собою, потопає...
Проте він сам не розумів цього - йому здавалося, що варто зробити ще один-два потрібних кроки, і все заспокоїться, стане на місце - треба охрестити нарешті Київ, прийняти в теремі жону Анну й усіх, що прибули з нею, а там у городі й у його душі настане спокій, тиша.
Він велить наступного ж дня зібрати над Почайною всіх людей Києва - бояри, мужі, тіуни поспішають виконати його загад.
Він велить за звичаєм руським зробити пир на честь прибулих гостей і жони Анни, радиться з воєводами, де і як його влаштувати.
Багато з цих бояр і воєвод їздили до Константинополя, деякі з них бували й на урочистих прийомах у імператорів, через що кажуть, що слід влаштувати пир не в гридниці, де звичайно раніше пирували з дружиною, а в Золотій палаті, як це роблять у Константинополі...
Князь Володимир згоден, і не тому, що так робиться в Константинополі, - зробити пир у широкій, просторій Золотій палаті набагато краще, аніж у тісній, душній гридниці.
Разом з кількома боярами й воєводами він заходить до Золотої палати, щоб порадитись, де і як слід посадити гостей, де поставити столи, якими переходами носити страви... Це не дрібниці, ні, у Візантії, - стверджують бояри й воєводи, - сидять за чином, василевси нібито возносяться над усіма...
- І про поспіхи княжі слід подумати, - кажуть бояри. - Негоже, княже, щоб тут, де йтиме пир, висіли щити, мечі.
Князь Володимир погоджується з боярами - негоже, справді, щоб тут, де вони утверджуватимуть мир з Візантією, висіли мечі й щити.
- Що ж, ми їх приймемо, - каже князь Володимир. Воєводи одразу ж ідуть до стін, знімають доспіхи давніх князів, кладуть їх просто на підлогу.
- Але ми їх збережемо, - продовжує князь, - візьміть, воєводи, ці доспіхи й сховайте в інших палатах. Тепер Золота палата готова, увечері тут буде пир.
Зашуміла, загомоніла Гора - вперше за багато літ, а може, й століть князь київський справляє пир у Золотій палаті.
Звичайно, не всі бояри й воєводи, а тим паче мужі Гори могли попасти на цей пир. Князь Володимир запрошува у Золоту палату не всіх - через тіунів своїх і ємців, а тому багато горян, не попавши в терем, товпились у дворі перед ганком, щоб якщо не бачити, то хоч чути, як пирує з грецькими гостями князь.
Про одного сміливця - боярина Куксу - розповідали, що він у нестримному своєму бажанні якщо не чути, то хоч бачити тих, які пирують, заліз на високу липу напроти вікон Золотої палати, вмостився там на якійсь гілляці, сказав: "Зрю", але зірвався, полетів з липи, зламавши собі в час, коли летів і коли падав на землю, троє ребер ще й ключиці... "Дивись, щоб не було тобі, як Куксі", - говорили з того часу про неситих і завидющих на Горі.
Хто ж попав усе-таки до Золотої палати, довго потім розповідав, як гості візантійські сукупно з боярством і воєводством Гори сідали за столи, де було накладено, насипано, нарізано все, чого душа бажає, як у двох кінцях палати напереклик величально співали хори руський і грецький, як вийшли на поміст і сіли в кріслах князь Володимир і цариця грецька Анна, як усі кричали руськими словесами: "Слава князеві Володимиру й цариці Анні!" й грецькою мовою "Ісполайте деспоте!", як князь і цариця благословляли людей, яства, питіє, після чого й почався пир...
А в цей же час на Боричевому узвозі над Почайною, на Подолі біля торгу, на далекій навіть Оболоні ходили боричі,

читати