Завантажити

взяти з всього цього князевi - княже, а собi - своє.
Немало багатств i скарбiв було й на Горi - в свiтлицях, палатах, клiтях, коморах, скотницi княжiй. Треба ж було княгинi тримати в руках цi багатства.
I, навiть ставши християнкою, Ольга не змiнила своїх переконань. Адже Христос говорив: "Боговi - боже, а князевi - княже", вiн благословляв багатства й захищав убогих.
Княгиня багато свого багатства довiряла ключницi Яринi. I як їй було не довiряти: прожила Ярина весь свiй вiк на Горi. Робою туди прийшла - ключницею стала. Знала вона князя Олега, колихала Iгоря, Ольгу зустрiла ще замолоду. I все берегла, стерегла, як справжня господиня.
Коли Ярина померла, зайшла княгиня до її хлiвини, бiля тiла постояла (як не кажи, а прожила в цiй хлiвинi Ярина, служачи князям, бiльше як пiвста лiт), а тодi вiдкрила ляду її скринi.
Нi, такоїї ключницi, як Ярина, вже не матиме Ольга. У скринi її не було нiяких скарбiв. Тiльки звичайнi сорочки, кiлька спiдниць, дещо з теплої одежi та ще два сувої полотна, якi Ярина виткала власними руками.
- Вiзьмiть полотно в клiтi.
Княгиня дуже уболiвала за Яриною. А тодi взяла собi в помiчницi Малушу. Вона не думала робити її ключницею - нi, Малуша була надто молода для такої роботи. Княгинi просто чомусь подобалась ця дiвчина, щось у нiй викликало приязнь, довiру.
Малуша, як швидко переконалась княгиня, виявилась доброю помiчницею. Вона увесь день поралась на великому господарствi, iшла вiд клiтi до клiтi, з медушi в медушу, брала все, що було треба, в кiнцi дня приходила до терема й клала перед княгинею ключi. Нi, княгиня не помилилась, взявши Малушу до терема, - тямуща вона, чесна, такiй весь терем можна припоручити.
Через це само собою так вийшло, що одного разу увечерi, коли Малуша взяла з клiтей все, що велiла княгиня й що потрiбно було для снiдання, а потiм прийшла до неї в спочивальню й поклала ключi на лаву, Ольга сказала:
- Ти вже їх тут не клади.
- А де покласти? - не зрозумiла Малуша.
Княгиня була дуже стомлена, вона сидiла на ложi, спочивала й щось уперто думала.
- Важко це менi, Малушо! - промовила, зiтхнувши, вона. - Думай над тим, що кому дати! Нi, Малушо, у мене й так багато дiла. Сама вже подумай, що треба робити в теремi. Ти ж усе знаєш.
- Знаю, матiнко княгине.
- Отож i носи ключi з собою при поясi. Ключницею моєю будеш.
Малуша впала княгинi в ноги, але не радiсть, а страх спонукав її це зробити.
- Боюсь я, матiнко княгине, - призналась вона.
- А чого тобi боятись?
- Тереми великi, клiтей багато.
- А що в нас - дворян мало? - суворо мовила княгиня. - Носитимеш бiля пояса мої ключi - всi слухатимуться тебе.
I, помовчавши трохи, додала:
- Отак i роби, Малупюi Милостниця* (*Милостниця - улюблениця.) ти моя! Нi, княгиня Ольга не помилилась, взявши Малушу в ключницi. Добро її було в певних руках.
- А оцей ключ, - вибрала вона з низки i показала Малупгi, - з терема до твоєї хлiвини. Дверi одiмкни, нехай так i будуть, - можу тебе по надобi й вночi покликати. Так було при Яринi, так буде i з тобою.
Малуша вийшла з спочивальнi княгинi, пройшла сiньми. Думала вийти в двiр, але повернулась, бо пригадала, що мусить одiмкнути з сiней дверi до своєї хлiвини.
Довго одмикала замок, бо в неї тремтiли руки, i вперше зайшла до свого житла з княжого терема.
Стала вона посеред хлiвини - i та нiби хлiвина, i не та, i та Малуша, i нiби не та. Хвилюючись, сiла на тверде ложе й замислилась.
Отже, ключi вiд теремiв, комор i всього княжого двору у неї в руках. Не шукала вона їх i не добивалась - доля судила, що важка металева низка забряжчала коло пояса.
Чи розумiла вона сама, що досягла щастя, про яке хтось iнший тут, на Горi, мiг тiльки мрiяти? I чи думала над тим, що, прийнявши ключi вiд княгинi, може одiмкнути не клiтi й комори, а щось бiльше, значимiше? Адже тут, на Горi, всi, хто порався коло княжих багатств, самi ставали багатими. I це не вважалось татьбою, за це не карав нi закон, нi покон. Та коли б Малуша чи в цi днi, чи згодом щось i попросила в княгинi, хiба б та вiдмовила їй?
Нi, Малуша не розумiла цього, бо досi жила в хатi свого батька, де кожен робив, що мiг, одягав, що мав, їв, що було, нiколи не посягав на чуже, не своє, хоч би воно було краще й дорожче.
Про все це подумала Малуша набагато пiзнiше. А зараз вона тримала в руках ключi, перебирала їх. Один, другий, третiй, о, як багатої "Який же ключ мiй?" - заплющивши очi, замислилась вона.
 
З
 
Дуже швидко Малуша вiдчула, що бути ключницею княгинi Ольги набагато важче, нiж вона думала.
Малуша не боялась роботи, як i ранiше, вона працювала з усiх сил i, коли говорити правду, навiть над силу, бiльше, нiж дозволяв час. Але Малуша не нарiкала на це. Що ж, менше поспить, якусь нiч може й зовсiм не спати, - у неї було здоров'я, запал, а найголовнiше - молодiсть. Вона працювала, не бачила кiнця роботi, але не це турбувало її.

читати