Завантажити

шлункових хвороб та ще невiдомої хвороби, вiд якої тiло вкривалось струпом...
Найбiльше ж мучив людей голод. Князь Святослав не помилився - херсонiти напевне знали, що руси сидять на Бiлих берегах, але в полi не з'являлись. Коли ж самi руси з важким трудом добрались до Херсонеса, щоб купити коней i волiв, то з них справдi брали пiв-гривнi за одну кiнську голову...
I зараз там, у пiсках над Днiпром, тлiють костi воїв князя Святослава. Багато їх тодi прийшло сюди - мало залишилось. Тi ж, що залишилися, ждали весни, але не знали, чи дiждуться.
 
Серед ночi з моря Руського заблукав вiтер. Вiн вiйнув над Днiпром - i там задзвенiла крига, пролетiв над кучугурами й косами - i там встали вихори з пiску й снiгу, вперся в далекi лiси - i застогнали, зарипiли старi, похиленi до землi дерева.
Але люди, що зимували на Бiлих берегах, не злякались. Почувши серед ночi тужний стогiн вiтру, вони вилазили з печер, хиж, настилiв над лодiями i пiдставляли засмаглi, обмороженi обличчя назустрiч теплим хвилям.
"Теплий вiтер, - радiли вони, - розжене снiги, порве мости на Днiпрi, понесе лодiї додому, в Київ... Вiй, вiтре, дужче повiвай з теплого краю!"
Вiтер нiби чув їхнi благання - линув i линув з моря, шугав кiлька днiв пiдряд, дужчав, вихрив, зламав нарештi кригу на Днiпрi, заходився її трощити, вивертав на кручу, гнав мимо Бiлих островiв...
У цей же час, як не шумiв мiж пiскiв вiтер, як не скреготала крига на Днiпрi, але вої почули, як високо-високо вгорi, у голубому небi мiж хмарами, народились i полетiли до землi чарiвнi звуки. Там з далеких полуденних земель на пiвнiч летiли гуси й журавлi.
Це був тiльки початок весни. Ще кiлька днiв пiсля того шумiв i гримiв Днiпро, крига насувала на кригу, перла в береги, лiзла на кручi. Вiтер заходив з пiвночi, дихав холодом, iнодi з неба зривався й снiжок - зривався й танув.
Проте вої знали, що настав час весни, рвалися до рiдних осель, не могли далi сидiти тут, на Бiлих берегах над морем. I тiльки на Днiпрi то тут, то там мiж сiрою кригою зачорнiла каламутна вода, вони заходились спускати лодiї, ладнали в кочетах весла, оглядали вiтрила...
 
Ранньої весни 972 року лодiї князя Святослава почали одриватись вiд Бiлих берегiв над Руським морем i попливли вгору, до Києва.
Князь Святослав i воєводи зважили на те, що десь над Днiпром можна потрапити в засiдку. Печенiги, звичайно, вже поспiшають до Днiпра, щоб зустрiчати по веснi гостей з пiвночi й моря. Вирiшили розбити лодiї на три частини: перша пробиватиме шлях Днiпром, друга везтиме скарби й по потребi прийде на помiч першiй, третя прикриватиме рать. Князь Святослав поїхав з першою частиною. Як i завжди, вiн хотiв бути й тепер на чолi своїх воїв...
Це був дуже важкий шлях. Якби вiяла низовка, вої поставили б вiтрила, i лодiї летiли б до рiдних берегiв. Але вiтер не тiльки не допомагав воям, а дув i дув тепер з пiвночi, гнав супротивну хвилю. Вої виходили на берег, брали бечови, пробували тягти лодiї. Шлях їм перетинали затоки, плавнi, та й небезпечно було тягти лодiї понад берегом - тут за кожним кущем мiг причаїтись печенiг. Доводилось гнати лодiї на веслах - проти швидкої течiї, високої хвилi. Люди ж були такi стомленi й виснаженi пiсля важкої зими!
Через те й вийшло, що руськi вої рушили вiд Бiлих берегiв ранньої весни, але їхали повiльнiше, нiж iшла весна, i побачили вдалинi острiв Григорiя тодi, коли все навкруг зеленiло, буяло, цвiло.
Переднi лодiї, на яких їхав i князь Святослав, зупинились бiля острова, коли сонце почало схилятись до заходу. Князь Святослав велiв сховати лодiї у березi мiж кущами й попiд скелями, а сторожi велiв пiти й оглянути острiв, бо печенiги могли там ховатись у густих гаях i ярах. Сторожi повернулись тодi, коли сонце стало зовсiм низько на заходi. На островi, розповiдали вони, нiкого немає, не видно кiнського й людського слiду...
Тiльки тодi князь Святослав дозволив воям вийти на берег. Робити це можна було вже безпечнiше - над Днiпром снувались присмерки. Коли б на лiвому березi десь i сидiв печенiг, вiн нiчого не побачив би на островi.
Вийшов на острiв i князь Святослав. Вiн добре пам'ятав цей затишний куточок на рiжку острова. Тут недалеко вiд того мiсця, де зупинились лодiї, на великiй галявинi пiд скелями, так само стояв i бринiв молодим листом вiковий дуб, перед яким складали жертви всi, що щасливо минали пороги, i тi, що з великим страхом до них вирушали. Князь Святослав з воями своїми клали тут жертву, коли йшли на брань. Хотiв вiн принести жертву й тепер - щасливо закiнчилась їхня путь вiд Бiлих берегiв, нехай боги бережуть воїв i в порогах!
Князь Святослав став перед дубом, готуючись принести в жертву богам чорного хорта. Витягнувшись пiвколом, у глибокому мовчаннi стояла за князем його дружина. Сонце дiйшло до обрiю, торкнулось скель. Темна вода линула мимо острова, далеко по той бiк чорнiв лiвий берег.
На тлi багряного неба яскраво вирiзьблювався могутнiй дуб. Стовбур його

читати