Завантажити

машини, то летiли стрiли в спини. Уночi ромеї боялись одходити вiд стану, бо хтось невiдомий близько блукав мiж скель.
Нарештi розлютований Iоанн сказав Варду Склiру i Iоанну Куркуасу:
- Я мушу зустрiчати свято воскресiння в Преславi. Якщо ви цього не зробите, я поведу вiйсько сам, а вас накажу повiсити!
Тодi в п'ятницю почався новий наступ на Преславу. Вард Склiр, Iоанн Куркуас i всi полководцi знали, що їм загрожує, якщо вони не вiзьмуть Преслави, обiцяли воїнам великi нагороди i дали їм стiльки вина, що тi зовсiм сп'янiли.
I коли Iоанн Куркуас з своїми метальними машинами почав щосили кидати камiння, а в стiни раптом вдарили тарани й пороки, ромеї побiгли до стiн, заходились ставити драбини, з страшним, одчайдушним криком дерлись вгору.
Мабуть, ще довго тривала б ця битва, i, мабуть, захисники Преслави бились би на її стiнах до загину, але ж у найстрашнiший час, коли руськi вої одбивали п'яних ромеїв, стiнами текли потоки кровi, а над кожним витала смерть, хтось збив гаки й засови на воротах, вiдчинив їх i дав шлях ворогу...
Але й пiсля того Преслава ще не впала. Багато воїв одразу ж кинулись до ворiт, побачили там, схопили й пiдняли на списах боїлiв i боляр, що зробили чорну справу. Вої стали грудьми бiля ворiт, бились сокирами, рiзались ножами. А коли всi вої зiйшли зi стiн, тодi й вони пiдняли щити й стали вiдходити до Вишнього града, що височiв на горi над Камчiєю, заскочили до гридницi й стали на її стiнах.
Коли iмператор Iоанн заїхав до города, бiй там ще продовжувався. Зiйшовши з коня i стоячи на скелi, звiдки видно було Вишнiй град i гридницю перед ним, Iоанн зрозумiв, що ромеї швидко не вiзьмуть гридницi, де збилось кiлька тисяч русiв i болгар. Вiн велiв палити її.
Ромеї тягли звiдусiль усе, що тiльки могло горiти, зi всiх бокiв пiдпалювали дерев'янi стiни гридницi, стiни града.
День закiнчувався. Сонце зайшло за гори. Багряне море колихалось на заходi, а ще одно вогняне море буяло в Преславi. Загибав Вишнiй град - краса Болгарiї, у вогнi гинули руськi вої.
Та ось руськi вої швидко почали виходити з цього вогняного моря. Вони ставали перед гридницею, бо вважали за краще вмерти зi зброєю в руках, анiж загибати у вогнi.
Так почався останнiй бiй у Преславi. Зi всiх вулиць поспiшали до гридницi пiшi й кiннi ромеї. Вони поволi оточували, оточували воїв, наступаючи на тих, якi стояли в полi. Воїв була тисяча, далi лишилось кiлькасот, ще далi - кiлька десяткiв. Вони помирали, але перед ними виростав вал з ворожих трупiв. I це було настiльки страшно, що навiть iмператор Цимiсхiй сказав:
- Я ще не бачив, щоб хтось так помирав!
Саме тодi примчали вершники й доповiли iмператору, що вони знайшли у Вишньому градi в кам'яному палацi кесаря Бориса.
Iмператор Iоанн, почувши це, нi на хвилину не затримався, а, сiвши на коня i взявши з собою великий загiн безсмертних, помчав до палацу.
Звiстка про кесаря Бориса дуже схвилювала iмператора: отже, Святослав тримав його у в'язницi у Вишньому градi, а вiйська ромеїв наступали так швидко, що руськi вої не встигли його вивезти...
"Швидше туди, швидше, - думав iмператор. - Я знiму з нього кайдани, виведу з в'язницi, живий кесар Болгарiї потрiбен менi бiльше, нiж Преслава!"
Думав вiн i про iнше. Починаючи вiд Аспаруха i Омартога, як це добре знав Iоанн, болгарськi кесарi збирали в палацах своїх у древнiй столицi Плисцi, а пiзнiше в Преславi нечуванi скарби. Про цi скарби знав весь свiт i, звичайно, iмператори Вiзантiї. Починаючи свої вiйни з болгарами, вони завжди рвались до Плиски й Преслави, прагнули здобути цi скарби. Мрiяв про них i iмператор Iоанн. О, як потрiбнi були зараз золото, срiбло, дорогоцiнне камiння зубожiлiй iмперiї!
Але, звичайно, iмператор Iоанн i гадки не припускав, щоб скарби болгарських кесарiв вцiлiли, - коли князь тавроскiфiв побував зi своєю ордою в Преславi, вiн, безперечно, забрав з собою цi скарби. А хiба не зробив би так само Iоанн? Адже скрiзь - у Сiрiї, Єгиптi, арабських землях, - скрiзь, де з своїм вiйськом проходив Iоанн, вiн найперше забирав скарби...
До кам'яного палацу у Вишньому градi було зовсiм недалеко, i iмператор з безсмертними швидко примчали туди. Залетiвши на подвiр'я палацу, вони побачили, що тут робиться те ж саме, що й у Преславi, - в усiх будiвлях града чулись зойки i крики, скрiзь ходили з мiшками легiонери.
- Де кесар? Швидше до нього! - крикнув Iоанн.
- Вiн у церквi! - вiдповiли iмператору.
Разом з безсмертними імператор кинувся до церкви. Але що це? У супроводi своїх боляр з дверей церкви вже виходив кесар Борис - у бiлому одязi, пурпуровому корзнi, пiдперезаний червоним поясом, у червоних сандалiях, з цепом i гривнами на грудях. Побачивши iмператора, кесар зупинився i, впавши ниць, вiтав його.
- Встань, - промовив Цимiсхiй, - i йди сюди. Кесар зробив кiлька крокiв i зупинився перед Iоан-ном.
- Бiдний кесар Болгарiї, - сказав iмператор, - ти довго i багато страждав...
-

читати