Завантажити

помолився там у храмi Спасителя i у храмi Богородицi.
Пiсля цього, просто з олтаря храму, Iоанн вийшов на стiну Влахернського палацу i довго дивився, як на плесi Золотого Рогу триста кораблiв провадять бiй з уявним ворогом: сходяться i розходяться на веслах, пiднiмають i спускають вiтрила, кидають на воду грецький вогонь. Це було захоплююче видовище: у вечiрнiх сутiнках пливли великi кораблi, на яких горiло безлiч свiтильникiв, над плесом Золотого Рогу переливались вгорi зорi.
Iмператор Iоанн був задоволений уявним боєм i, велiв видати всiм гребцям i воїнам, якi брали в ньому участь, нагороду. Друнгарiю ж флоту вiн велiв до свiтання вийти з Золотого Рогу, прямувати до гирла Дунаю й замкнути там вихiд лодiям князя Святослава.
Сам же Iоанн, розумiючи, що цим самим вiн починає вiйну проти Святослава i що тепер треба поспiшати, тiєї ж ночi виїжджає на колiсницi до Адрiанополя.
В Адрiанополi iмператор оглянув вiйська, сказав полководцям:
- Настав час вирушати на князя Святослава... Обличчя полководцiв виказували, що вони давно ждали цього часу i готувались до нього.
- Ми мусили восени укласти мир з князем Святославом, - продовжив Цимiсхiй, - бо у нас самих неспокiйно було в Азiї й у Константинополi. Зараз, дяка богу, в Азiї тихо, спокiй панує в столицi. Ми повиннi негайно вирушати в гори i впасти, як грiм, на голови руських воїв.
Вард Склiр, який добре пригадував сiчу минулого року, спробував висловити свої побоювання.
- Великий василевсе, - сказав вiн, - шляхи в горах ще не протряхли, нам треба пройти клiсури, де мчать зараз швидкi рiки...
- Краще iти в горах у бездорiжжя, але не бачити ворога, - сердито вiдповiв йому iмператор, - анiж iти сухим шляхом, на якому стануть руси й болгари; краще переходити через рiки з водою, нiж через рiки власної кровi; краще нам зараз воювати з руськими воями i небагатьма болгарами, анiж з русами й усiєю Болгарiєю, яка тiльки й жде весни...
- Але, великий василевсе, - допомiг тодi Склiру начальник метальних машин Iоанн Куркуас, який тепер завжди хвалився, що вiн раз у життi вдало вiдповiв iмператору, - близько свято воскресiння Христа.
- День воскресiння Христа близько, - згодився iмператор, - i в цей день нам належить, як християнам, одягти блискучi одежi, iти на пир, їсти й пити. Але чому б нам не зустрiти свято воскресiння в Преславi?
Це був другий випадок, коли Iоанн Куркуас допомiг iмператору, але всi полководцi проклинали Куркуаса.
 
Тiєї ж ночi на широкому шляху, що веде з Адрiанополя до Фiлiппополя i далi в гiрськi клiсури, зацокотiли копита багатьох коней - то Iоанн Цимiсхiй вiв своє вiйсько на перевали.
Водночас рушили турми фем з Агатополя, Совополя i Месемврiї - Iоанн хотiв зайти до Болгарiї з моря; iшли турми з Солунi, щоб пiдкрастись до Преслави з заходу, Понтом поспiшали у цей час до гирла Дунаю кораблi iмперiї з страшним грецьким вогнем.
Iмператор Iоанн дiяв, як завжди: десь попереду в горах i селах Болгарiї чорну справу робили лазутчики й палiї, сам вiн, оточений безсмертними, їхав пiд прапором iмперiї, попереду i слiдом за ним сунули закованi в броню вершники, тисячi оплiтiв тягли пороки, тарани.
Начальником над усiм обозом iмператора Iоанн поставив проедра Василя, - вiн не хотiв, щоб проедр у час вiйни був у Константинополi. Вiн хотiв, щоб проедр був бiля нього.
 
2
 
У Преславi на чолi дружини, що стерегла город i палац, стояв воєвода Свенелд. Гiнцi з гiр одразу ж, тiльки вiйсько ромеїв увiйшло в клiсури, повiдомили його про зраду Iоанна, i гiрка посмiшка зiбрала зморшки на обличчi старого воєводи. Iмператор ромеїв iшов не так, як руськi вої, вiн не посилав поперед себе гiнця з чорною стрiлою, не говорив: "Iду на ви!"
Але зараз не час був думати про те, чому так дiяв василевс iмперiї. Зараз, i до того ж швидко, Свенелду треба було вирiшувати, що робити з своєю дружиною.
У нього було три шляхи: iти вперед - до клiсур i там зустрiти вiйсько Iоанна, iти назад, щоб з'єднатись з Святославом, i, нарештi, стояти на мiсцi - прийняти тут бiй з вiйськами iмператора ромеїв.
Свенелд думав дати гасло Святославу й пiти назустрiч Iоанну, але слiдом за гiнцями вiд клiсур прибули гiнцi з iнших перевалiв, якi доповiдали, що ромейське вiйсько iде з кiлькох бокiв. I Свенелд зрозумiв, що йти йому вперед, у пастку, приготовлену Iоанном, не варто.
Iти назад - в головi Свенелда один тiльки раз майнула ця думка, але вiн одразу ж одкинув її, бо ще нiколи в життi перед ворогом не вiдступав. Не вiдступить i перед Iоанном.
Тому Свенелд вирiшив стояти в Преславi i ждати тут Iоанна. Не гаючи нi години, вiн послав у близькi городи, весела своїх гiнцiв, щоб кликали болгар, оглянув вали й рови перед Преславою, дав наказ змiцнювати їх, сам оглянув стiни Преслави, побував у Вишньому градi, де жив кесар Борис.
У кесаря було якраз кiлька боляр. Коли Свенелд зайшов, вони вклонились йому й швидко вийшли.
- Маю вiсть, - сказав тодi

читати