Завантажити

- вона нi на хвилину не припускає, що залишиться тут довiку. Самовпевнена, розбещена василiса вiрить, що стала жертвою божевiльного патрiарха Полiєвкта, що про неї думають i дбають iмператор Iоанн i паракимомен Василь. У Константинополi залишились i мусять соцарствувати з Iоанном два її сини - Василь i Костянтин. Якщо ж Iоанн забуде, одцурається вiд неї, то їй допоможуть, вирвуть з Проту. Є брат iмператора Никифора - Лев, син його i небожi, якi Iоанна вважатимуть вбивцею Никифора i нiколи не взнають, хто скеровував його руку. Є у Феофано й те, що може все зробити у Римськiй iмперiї. Виїжджаючи на Прот, вона встигла взяти з собою й зберiгає в келiї великi скарби - золото, дорогоцiнне камiння...
I ще одне, що вiдчуває Феофано, - вона була, є i довго буде найкрасивiшою жiнкою iмперiї. Вона дивиться у дзеркало i бачить себе - може, надто блiду, може, трохи сполохану, стурбовану, але молоду. Що тридцять лiт для божественної Феофано, яка до того ж знає цiну своїй красi?!
Кiлька довгих i надзвичайно важких мiсяцiв проводить вона в монастирi, який, нiби велетенська фортеця, iз багатьма пiдземеллями, льохами, тайниками, ровами й валами, височiв на найвищiй скелi над морем. У цьому монастирi в рiзнi часи й рiзними руками заточенi були, ослiпленi, забитi багато iмператорiв, видатних людей та навiть патрiархiв iмперiї: iмператори Михайло Куропалат, Лев з чотирма своїми синами, дiд Феофано по чоловiку Роман Перший Лекапiн. Тут сидiли в келiях i тi п'ять сестер Романа Другого, яких вислала Феофано. Тепер сюди потрапила й вона сама.
Це був похмурий, страшний монастир. Феофано тут оточують мовчазнi безбородi ченцi, що стежать за кожним її кроком, стоять бiля дверей її келiї й час вiд часу заглядають у загратоване вiконце у дверях, коли вона навiть спить. Ще за одним, також загратованим, вiконцем об крутi скелi б'ється розбурхане Мармурове море. Очi безбородих пильнують за нею, куди б вона не пiшла. Здавалося, Феофано нiчого тут ждати, нi на що було сподiватись.
Але Феофано жде, вона надiється, що хтось прийде їй на помiч, визволить з Проту. I вона свого дiждалась. В одну з довгих осiннiх ночей безбородий, що вартував бiля дверей її келiї, коли все затихло в монастирi i Феофано вже збиралася лягти, раптово вiдчинив дверi, увiйшов до келiї й погасив свiтильник.
- Хто це? - прошепотiла, затаївши подих, Феофано.
- Я твiй друг i прийшов вiд твоїх друзiв.
- Хто ж ти?
- Я - етерiот Вард Валент з Буколеону.
- Зажди, ти брат Льва Валента, що вбив Никифора?
- Я брат Льва, що вбив Никифора. Але Льва велiв убити iмператор Iоанн.
Феофано стало моторошно. В темнiй келiї перед нею стояв Вард - брат етерiота Льва, який убив її чоловiка - iмператора Никифора. Отже, це спiльник її i Iоанна... Але Вард каже, що Iоанн велiв убити Льва. Кому ж тодi служить Вард?.. "Тихше, мовчи, Феофано, - зцiпивши зуби, велiла вона собi, - бо найменша помилка буде згубою. Треба ждати, що далi скаже Вард".
Вона швидко дiзналась про те, що сталось: Iоанн Цимiсхiй усунув вiд царювання її синiв - Василя й Костянтина, - мовчи, Феофано, мовчи! - iмператор Iоанн вислав на острiв Лесбос брата iмператора Никифора Льва, а його сина Варда i небожiв - у далеку Амазiю; Феофано пiзнала вдачу нестримного Iоанна; патрiарх Полiєвкт помер, i iмператор змусив собор єпископiв обрати патрiархом ченця з Олiмпу Василя, - Феофано намагалась не пропустити жодного слова з розповiдi Варда.
- А зараз, - тихо шепотiв вiн, - Лев Фока з сином почали повстання в Каппадокiї, i хоч у Болгарiї неспокiйно, iмператор Iоанн зняв у Фракiї й Македонiї кiлька легiонiв i на чолi з Вардом Склiром i патрикiєм Петром послав у Азiю. Iмператор Iоанн боїться, вiн засипав хлiбом Константинополь.
I знову Феофано мовчала, бо не могла зрозумiти й збагнути, кому ж служить Вард i хто його послав до неї.
Аж тодi Вард Валент сказав:
- Тому проедр Василь послав мене сюди, василiсо, сказати тобi, що вiн про тебе думає й дбає. Проедр жде, чим скiнчиться повстання в Азiї й що станеться в Константинополi. А тодi дасть тобi про все знати й допоможе... Жди, василiсо. Тут, на Протi, є нашi безбородi, я пройду до тебе завжди, коли звелить проедр!
Феофано зрозумiла, що в цiй iмперiї, де вона живе, i де все робиться заради слави, честi, багатства небагатьох людей, i де небагато цих людей один одного вбивають, рiжуть, вiшають i карають, мусить бути i такий чоловiк, як проедр Василь...
Вона, здавалось, бачила його в цю хвилину: кощавого, непомiтного, висохлого, з ласкавою посмiшкою на лицi, тихим приглушеним голосом, довгими, тонкими пальцями. Цiєї ночi вiн, як i завжди, iшов Буколеоном, стерiг спокiй василевса.
"Василевс!"- Феофано посмiхнулась, згадавши це слово.
Ще вона подумала, що в цiй iмперiї повинно бути i є мiсце саме для такої жiнки, як вона. Це вона прикрашає й повинна прикрашати чорнi її палати залитi кровлю опочивальнi. Вона - квiтка Пропонтиди i зараз повинна терпляче ждати наказу свого

читати