Завантажити

патрiарха, вiн сам приходить туди, сiдає на тронi i пропонує обрати патрiархом найнижчого чина в церковнiй iєрархiї, малописьменного ченця, схимника з Олiмпiйської гори Василя.
Собор єпископiв спантеличений. Тут, у Софiї, зiбралися мужi, достойнi митри патрiарха, у митрополiях Азiї, Єгипту, всiєї iмперiї є єпископи-фiлософи, вченi, зразки благодiйства.
Але Iоанн Цимiсхiй сидить на соборi, дивиться холодними очима на єпископiв, i вони знають, що їх жде, якщо воля iмператора не буде виконана. I чернець Василь обирається новим, вселенським патрiархом. Вiднинi iмператор Iоанн буде василевсом i главою над ченцем-патрiархом, вiн може робити все, що захоче, може урочисто одружитися у соборi Софiї чи Влахернi й з Феофано.
I iмператор одружується. Майбутню василiсу ввели в собор Софiї з покривалом на обличчi. Назустрiч вийшов i накинув їй на плечi пурпурову хламиду, яку спочатку благословив патрiарх Василь, сам iмператор Iоанн. Взявши за руку наречену, вiн повiв її до олтаря, де стояв патрiарх.
I в той час, коли патрiарх клав на голови августiв вiнцi, щоб з'єднати їх i проголосити многолiття, iмператор Iоанн зробив так, як велiв обряд, - пiдняв покривало, за яким ховалось обличчя нареченої, i всi присутнi на цiй урочистiй церемонiї побачили непривабливий, зморшкуватий лик пiдстаркуватої дочки покiйного iмператора Костянтина - Феодори.
Нiхто в соборi не мiг зрозумiти, чому так зробив iмператор Iоанн, коли й як це сталось. Усi ждали, що вiн - молодий, здоровий, дужий - вiзьме собi василiсу до пари. Поруч iз ним пiсля смертi Полiєвкта - i про це також говорили - могла стати й Феофано. А втiм, всi вони, побачивши Феодору, кричали, голосили:
- Многi лiта найсвятiшiй i найблаженнiшiй Феодорi!
- Многi лiта василевсу Iоанну!
- Многi лiта iмператорам нашим!
Звичайно, нiхто з них не знав, як не знала того й Феодора, що, стоячи отут, у соборi Софiї, з вiнцем на головi, дивлячись на образ богородицi в куполi над олтарем, iмператор Iоанн думав про Феофано.
Так, до самої останньої хвилини вiн не мiг її забути. Ще надавно, коли живий був Полiєвкт, мрiяв, що вирве Феофано з Проту, поверне в Буколеон, увiйде з нею в Золоту палату. Це нiкого б не здивувало в Константинополi, все було готове для цього.
Але, стоячи над труною патрiарха, iмператор Iоанн зрозумiв, що й справдi Полiєвкт робив мудро. Краще сидiти у Великому палацi одному вбивцевi, нiж двом. I, звичайно, краще тут не мати Феофано, яка вбила вже трьох iмператорiв. .
Iоанн здригнувся: Феофано вбила трьох, так чому ж їй не вбити четвертого - його, Iоанна? Стоячи над труною патрiарха, вiн старанно хрестився. Народившись, страх перед Феофано все бiльше полонив його душу. Звiльнившись вiд клятви патрiарху перед його труною, iмператор Iоанн дав собi клятву нiколи не повертати в Константинополь Феофано i тодi ж подумав про Феодору. Вона не була красива - це знав Iоанн Цимiсхiй, у нiй не було найменшої приваби - i це вiн бачив. Але вона - дочка порфiрородного iмператора Костянтина, вона василiса з народження, i бiля неї вiн стає спадкоємцем слави Костянтина.
- Многi лiта iмператорам нашим! - кричали всi в соборi.
 
4
 
Недалеко вiд Константинополя, серед голубих просторiв Пропонтиди, мов табун сiрих чайок, що летiли через море, але стомились i сiли спочити, лежить дев'ять островiв, якi здалеку здаються одним великим островом. Ще з давнини їх названо Принцовими островами.
Чудовi здалеку цi острови - з жовтими, червоногарячими скелями, що круто обриваються над голубими водами моря, iз золотоверхими церквами й монастирями, з садами, рядами високих кипарисiв, тихими затоками.
Але набагато бiльше, нiж кипарисiв, є на цих островах могил. Споконвiку iмператори Вiзантiї вивозили сюди, а найбiльше на один iз островiв - Прот* (*Протi - перший.), усiх тих, що були їм невгоднi. Тут є монастирi з пiдземеллями, куди нiколи не сягає сонце, є скелi, з яких до води не долетить живою жодна iстота, є затоки, яких не помiтить найпильнiше око... Через це iмператори й закидали сюди своїх ворогiв. Одних оскопляли, iнших ослiпляли, ще iнших топили, а деякi докiнчували життя в пiдземеллях. I нiхто, нiхто в свiтi про це не знав, - чудовi здалеку острови, дивний Прот!
Саме тут, бiля Проту, через день пiсля вбивства iмператора Никифора, пiзнього вечора у тихiй затоцi став дромон. З нього на берег звели жiнку з слугами й двома дiвчатами. Це була Феофано.
Вона нiколи не була на цьому островi, але знала, що той, хто сюди потрапляв, живим до Константинополя вже не повертався. Та й сама Феофано велiла сюди вивезти десять лiт тому п'ять сестер першого свого чоловiка Романа - звичайно, на смерть, довiку!
А все ж вона зiйшла на крутий берег гордо, як i належить василiсi, i до келiї своєї, одним одно загратоване вiконце якої виходило на море, ступила зухвало. Тiльки й того, що всю першу нiч не спала, ходила й ходила по келiї, думала про втечу.
Феофано думає так не тiльки цiєї ночi,

читати