Завантажити

Святослав ступив уперед i одкинув полог намету. Угорi, в синьому небi, ще палахкотiла, але вiддалялась вiд землi денниця, весь обрiй, як широке знамено, затягало рожеве сяйво, а нижче, просто перед очима, нiс голубi води широкий Дунай.
Князь Святослав торкнувся тула, вийняв звiдти стрiлу. Це була чипрасова стрiла - з вусиком iз риб'ячого зуба, з пiр'їною орла...
- Несiть цю стрiлу кесаревi Петру, - сказав Святослав, - i скажiть йому: iду на ви!
 
2
 
Звiстка про те, що лодiї князя Святослава з'явились у Руському морi, долетiла до Константинополя дуже швидко, її передав не тiльки фар iз Преслави. Рибалки, якi ходили за Босфор ловити рибу, й купцi, що повертались Руським морем на навантажених сiллю й житом кубарах з Херсонеса, - всi вони стверджували, що до гирла Дунаю прийшло багато руських лодiй.
Ця звiстка, звичайно, сполошила Константинополь. I у Великому палацi, i за стiнами його, в городi, скрiзь над Золотим Рогом i Пропонтидою з жахом говорили, що цi лодiї, напевно, iдуть проти Вiзантiї, згадували iмена руських князiв Олега i Iгоря...
Удень де б хто iз мешканцiв Константинополя не був i що б не робив, а все ж обертав голову й прислухався - чи не дме часом вiтер зi сходу, придивлявся - чи не видно лодiй руських у голубих водах Босфору?
Уночi мешканцi столицi не спали, часто виходили з своїх жител, дивились у бiк Великого палацу, де на високiй скелi стояв фар, яким передавали i який приймав свiтлянi гасла з Болгарiї, Преслави.
Тiльки iмператора Никифора, його паракимомена Василя i ще небагатьох наближених до нього осiб ця звiстка не здивувала. Вони знали бiльше, нiж iншi. Проминув майже рiк вiдтодi, як по слову iмператора Никифора виїхав до Києва василiк-патрикiй Калокiр. Грамота вiд кесаря Петра, в якiй вiн писав, що київський князь Святослав загрожує йому вiйною, свiдчила, що Калокiр дiє, а князь Святослав готується до вiйни з болгарами. Отже, готувалось i мало статись тiльки те, що замислив iмператор Никифор: князь Святослав iде на Дунай, поб'є болгар, знищить своє вiйсько, а тодi скаже слово й Никифор.
Дивувало iмператора ромеїв iнше: виїхавши з Константинополя, патрикiй Калокiр протягом всього року не подав про себе жодної звiстки. Мовчав вiн i тепер, коли лодiї князя Святослава стояли вже на Дунаї... Чому мовчить василiк Калокiр, чому не озивається й князь Святослав? Адже за вiйну з Болгарiєю Вiзантiя вже дала йому i ще дасть багато золота.
Звичайно, iмператор Никифор i гадки не мав, що князь Святослав прибув до Дунаю не на якiй сотнi лодiй, а на багатьох сотнях насадiв i що, крiм того, велике вiйсько його - пiшо й комонно - виринуло, нiби хмара, з поля на сходi. О, коли б василевс це знав, то дiяв би iнакше - негайно.
Пiзнiше, правда, коли кесар Петро свiтляними гаслами, а потiм i через гiнцiв своїх передав iмператору звiстку, що князь Святослав напав на його вiйсько з сотнями лодiй, а до того ще й пiшо, комонно, i коли кесар Петро слiзно благав iмператора Никифора, не вiдкладаючи нi години, допомогти йому, рятувати його, обiцяв зробити все, чого тiльки зажадає iмператор, присягався у вiчнiй приязнi й любовi, - iмператор прочитав ту грамоту й замислився. Переляканий кесар, страхополох! Вiчна приязнь i любов за негайну допомогу? У кого просив допомогу кесар? Коли б то вiн знав, що саме iмператор Никифор послав на Болгарiю руських воїв.
Проте iмператор Никифор не виказує й не може виказати своїх потайних думок послам кесаря Петра. Вiн приймає їх у Великому палацi, довго розмовляє з ними, дивується й обурюється, як то зухвалий київський князь посмiв напасти на Болгарiю, присягається в любовi до кесаря Петра i просить переказати йому, що зараз у Вiзантiї дуже важко й вiн не може кинути проти Святослава свого вiйська. Але трохи пiзнiше, i саме у вирiшальний час, неодмiнно прийде на помiч, разом вони розiб'ють наголову Святослава.
Iмператор Никифор розмовляє з послами, як батько i щирий друг Болгарiї. Вiн всiляко хоче нiбито змiцнити й утвердити любов i мир мiж Вiзантiєю й Болгарiєю. Вiн знає, що у болгарського кесаря є син Борис, який i вчився тут, у Константинополi, i натякає, що коли кесар Петро пришле його до Константинополя, то тут вiн може одружитись з якоюсь iз дочок iмператорiв...
Обливаючись потом i розбиваючи в сiдлах тiло, поверталися до Преслави з цими вiстями боляри - посли болгарського кесаря. Невдовзi у Константинополi з'являється син кесаря Петра - Борис, i iмператор Никифор приймає його як високого гостя у Великому палацi i оселяє потiм у Буколеонi-недалеко вiд себе.
Iмператор Никифор додержує свого слова. У Буколеонi кесаревича Бориса знайомлять iз онукою iмператора Костянтина порфiрородного Марiєю, незабаром заручають з нею. Ще через якийсь час у влахернськiй церквi патрiарх Полiєвкт кладе вiнцi на голову щасливого подружжя.
Так дiє iмператор Никифор, так нiбито змiцнює любов i мир мiж Болгарiєю i Вiзантiєю. Правда, коли кесаревич Борис висловлює бажання повернутись з молодою

читати