Завантажити

Русi, коли Святослав звернеться до них?
Вiн пiдняв руку, у якiй тепер сяяла булава - золотий знак київських князiв. Здавалося, яблуко булави увiбрало в себе промiїшя вiд свiчок i все сяйво дня, що вривалось у палату.
- Воєводи мої i бояри! - урочисто сказав князь Святослав, i слова його звучали, як на ротi, - Зараз на нас дивиться Русь, тож нехай вона чує! Ми, вiд роду руського київськi князi, воєводи, бояри i всi людiє Руської землi, даємо роту боротись за Русь з iмператором ромеїв i кесарем Болгарiї.
Це була надзвичайна й вирiшальна година для земель Русi, для всiх людей її i далеких нащадкiв. Не вперше Русь iшла проти Вiзантiї, з великими й меншими дружинами туди ходили Олег i Iгор. А все ж то були бранi малi, рани вiд них вже давно забулись.
Зараз прийшла iнша година. Вiзантiя збиралась поглинути Русь, зробити з нею те ж саме, що вона вже зробила з Азiєю й Єгиптом, на довгi вiки вона хотiла одягти на Русь ярмо, а людей її перетворити на рабiв.
Але Русь не носитиме вiзантiйського ярма, руськi люди не будуть рабами Вiзантiї. Тримаючи в руцi свiй знак, перед щитом i мечем став навколiшки, даючи роту, князь Святослав. Всi мостини в палатi загули - навколiшки ставали воєводи й бояри. Завтра вся Русь стане навколiшки, промовляючи священну клятву.
- До Перуна! До Перуна! - гримiло в палатi.
 
РОЗДIЛ ДРУГИЙ
 
1
 
Князь Святослав знав, що важко буде Русi боротись з iмперiєю, яка має найкраще в свiтi вiйсько, i тому готувався до вiйни так, щоб вдарити на ворога всiєю силою, а самим якнайменше пролити кровi.
На вiдмiну вiд батькiв своїх Олега i Iгоря, що ходили до Константинополя тiльки на лодiях, князь вирiшив iти тепер морем i суходолом. Та й ворогiв було тепер два - кесар i iмператор. Отже, i вiйська треба було мати вдвоє, втроє бiльше, нiж у колишнiх походах, - п'ятдесят, шiстдесят тисяч.
У першу чергу князь звелiв готувати де далекого походу лодiї. Вiн хотiв посадити на них тисяч двадцять воїв. На кожнiй лодiї могло їхати тридцять - сорок воїв, отже, треба було мати десь з пiвтисячi лодiй. I це мусили бути не однодеревки - довбанки, а високi набойнi лодiї, насади з настилом угорi.
Лодiї будували всi землi Русi - Чернiгiв i Любеч, Смоленськ i Новгород, верхнi землi. Першої ж весни з прибутною водою Днiпром, Десною, Прип'яттю попливли до Києва плоти й ключi однодеревок, видовбаних чи випалених з великих i довгих колод дуба, липи, верби.
Нижче вiд Києва, у Вiтичевi, плоти цi й однодеревки зустрiчали вправнi дереводiли. Вони витягали колоди й однодеревки з води, однодеревки просушували, колоди розколювали й тесали на дошки. Тут же, на березi, в кiлька рядiв ставили пiдпори для майбутнiх насадiв, випалювали на вогнищах, гнули для них мiцнi дубовi кокори, з кори дерев i лози готували гужбу.
В цей же час до Вiтичева через Перевесище й Берестове їхали i їхали вози - на них везли рiзну кузнь, яку майстри залiза готували в передграддi: сокири, тесла, долота, крученi цвяхи.
Працювали вдень i вночi. Далеко понад Днiпром чути було людськi голоси, цокотiння сокир, сухi удари тесел, скрiзь горiли вогнища, пахло смолою.
I вже у Вiтичевi понад берегом на пiдпорах вимальовувались обриси майбутнiх лодiй - днища в них довбанi, залiзними цвяхами прибитi кокори, а до них, все вище й вище, набивались або прив'язувались гужвою дошки - насади, поверх яких клали ще й настил. Це були справжнi кораблi, що могли рушати i в море!
 
Неспокiйно було в цей час i на передграддi, де в хижах i землянках жили кузнецi залiза, де поруч iз усмарями* (*Усмарi - чинбарi.) тулились сiдельники, а бiля розжарених печей порались скудельники* (*Скудельники - гончарi.).
З раннього ранку по кручах Днiпра повзли димки, сопiли мiхи кузнецiв, гупали на ковадлах молоти, бiля хиж усмарiв забивало дух шкiрою й квасом, скудельники цiлими родинами розминали в ямах зеленкувату й червону глину.
Найбiльше дiла було в кузнецiв залiза та мiдi. В корченицях їхнiх, що тулились скрiзь понад горою, цiлi днi й ночi не вгасали горни, свистiли мiхи, гупали по ковадлах молоти. Скiльки i якої кузнi треба було їм приготувати для дружини княжої й усiх воїв! Вони кували зброю iз залiза, мiдi, лiпшi дружинники замовляли їм зброю харалужну або ж iз залiза, загартованого в сечi рудого хлопця чи чорного цапа. Таке залiзо, говорили бувальцi, не щербилось, не тупилось. А рудих хлопцiв i чорних цапiв на передграддi вистачало.
I кузнецi кували гострi з обох бокiв полянськi мечi, кривi, схожi на перськi чи хозарськi, шаблi, довгi й гострi списи, широкi сокири, легкi топiрцi, ножi для сулиць i маленькi, але надзвичайно гострi вiстря для стрiл... Кузнецi ж лiпшi клепали з пластин або зварювали з кiлець бронi. З пластин зварювали шоломи, вибивали з мiдi кола для щитiв дружинникiв, золотi й срiбнi - для воєвод, клали по зброї чернь, приковували дорогоцiнне камiння.
Недалеко вiд кузнецiв, а часто й поруч iз ними у великих дiжках розводили квас

читати