Завантажити

життя
Ніколи, Боже мій, ніколи не підведу я
Тебе. Мені так хочеться тут буть святим,
Гріхів поздовжні смужки поруч, угорі - Твій дим

Палає-кличе: вгору підіймись
І поцілуй це небо в брови, покохай цю вись.
А я стою. Не в небі. На землі. В імлі.
Твій соловей шепоче пісню у гіллі,

А по ріллі смутних, чорніючих людей
Сліди, прикутих до землі. Гей! Гей!
Кричу і пальці, наче шовком шелестять
Молитви. І вони летять, летять.

Туди, де Ти стоїш. Де хочу бути я.
На гору, догори, уверх життя
Мойого серця крила розправля.
Я раптом з соловейком вже співаю. Лине. Ля.
10 juin 2009 at 1:18 PM

Срібний вірш

Твоя ніжність нікому іще не була так потрібна,
Як рука, яка повна води. В ній срібло.
Мерехтить і сюди, і туди простір.
Мерехтиш крізь те марево спек також ти. Ось, протер очі,

Затягнувся у теплий светр: наступа ніч.
Тихо, ніжним і срібним своїм ти говориш: добраніч.
І «добраніч» пронісшися простором (також що повен срібла),
Опада, опадає дощем: дрібно.

Срібний вірш висихає на сонці. Сріблить
Скроні вкриті нічним плащем віри,
Вкриті запахом теплих минулих стріч думки,
Що за душа хапала, та й досі тебе хрумка.

І тоді голова - тимчасова втулка, для мозку -
Раптом д`горі здіймається, б`є в небеса, в дошку.
І ти трошки схвильований будеш сьогодні надвечір. Як завше
Тебе вкриє погідна і затишна літніх зір угорі - срібло золота - замша.
10 juin 2009 at 7:20 PM

Град

Град. Він розповість тобі все. Град.
Туск, або туга чи сум. Ну хто він? Гад,
Чи примара з небес що йде
Шклом.
Те, що було.
Що мине.
Що в мене б`є
Буцімто злом.
Град! О мій друже, мій граде, мій гад, ти
Такий бажаний влітку цього. Дим
Ти іще не розбитий.
Ти ще що не стало склом.
І все одно
Б`єш. Б`єш і б`єш завжди
Поруч зі склом.
Град. І в душі тінява,
Втечі від граду крик-страх.
Град
Наздоганяє мене
Й я біжу на носках
Мов балерина,
В шкарпетках самих
Я спішу в град
Парк цей відвідать,
В якому лежить жах.
З жахом, тихим ясним,
Я вернусь.
Раптом тиха масна
Поруч розсипана ртуть
Враз засміється, засне,
Формою іншою ставши - дощем.
Раптом крізь шкіру пролине,
Напоїть мене.
Хороше! Лишуся в град сам.
11 червня 2009

Mr.Pidpalyj in Chicago

Хорошими днями ходив я якось у хорошім Чикаго.
Чимало хорошого було навколо: доми і світи,
Але найхорошішим була – ні, навіть не моя зневага,
Найкращий у світі, на кого вгледівшися в дзеркало знімку казалося: ти.

А він був не "ти", але я. Цей був завше зі мною.
Газети читав він за мене, на лавці сидів, навіть келиха пив.
Ну, словом, було це чудово. Точніше, прекрасно-чудово.
Чикаго - це кльово, але лиш в випадку, коли там отой є, коли там є ти!
9 червня 2009
Монтевідео сну
З Монтевідео чаші, чаші, де стадіон,
Спустяться темні хащі, хащі відомі як сон.
Затяжковіють повіки і захрипить у горлах,
Стихнуть до часу сміхи, шуми у головах.

Вщухнуть до часу сльози,
Здумхнений щезне день,
І потече із льоху,
Із глибини блазень.

Начебто Квазімодо
Квазі засне.
Вщухне до часу мода,
Грацій обличчя масне

Зайде разом із сонцем,
Очі схова за диск.
Всі розуміють: сон це,
А не каприз.

Болі в кістках ущухнуть.
І на Голготі кров,
Разом із в сон твоїм рухом
Явить любов.

І зацвіте рожевий
Сну помаранч,
Видихом легеневим,
Він, мов вітрило з ранч

Монтевідео
Завтрашнім ранком зійде.
Вщухне статеве.
Вмре.

Завтра новим торнадо
Бік твій проколить - день!
І ти пройдеш садом,
Що сам у кудись іде.
Часу не зупинити, Здається,
Він, втім, вже не навік.
Глянь, як дівча сміється?
Тихо. Ти (просто у сон!) утік.
10 juin 2009 at 10:13 PM

Минаючи Єгипет

Ти того, хто раболіпствує злиткові срібла, понищ,
Ти, задивлений в небо є хто, його підвищ,
Підніми мене, Господи, снігом очищеним вгору, до днищ
Доторкнутись яких і глибокої ночі не зможе приємний захований поміж небом й землею сич.

Птах, хто стогне про тугу, якої насправді нема,
Хто дарує потугу заблукалому в лісі, у кого пітьма
Лише засіб темряву протнути: він засів, сам, наче юрба,
Темне, чисте повітря як пляма масна

Нас оточить щоночі, прилине як яма з небес.
Протираючи очі, розумієш: ізнову воскрес.
Нове полум`я в серце проникне крізь мляву відсутність гардин,
Ти прокинешся ще раз і знову побачиш: один

Ти однісінький, голий лежиш, мов би знов народився на світ,
Запеленаний, кволий лежиш, мов старий заповіт
Ще раз в двері постукав: удаврив десятим гріхом:
Уночі, раз умерши у муках, ти у муках встаєш

І шкарпетку, як плащ одягаєш на тіло, пливеш
Далі пливанням дивним, що блиманням було завжди,
Звідусюди доточуєш, шляху свого в цьому світі шукаєш сліди,
Але їх ще нема, і, можливо, уже не було,

Є Єгипет лише, що тебе оточив, і він називається: зло.
Він - погрози звірини, що канула в свій очерет,
Він - неначебто слово людини, що швидко прямує в кювет,
Він, Єгипет, як сльози дитини, що буси скляні в свою скриньку склада,

Є години, що складаються більш, ніж злото його, - бо вони із срібла,
Що очищене Богом. І бачиш: це срібло є

читати