Завантажити

Дніпро ревучим, -
І ти засинаєш від звуків – єство твоє хоч-не-хоч
Із ними з’єднавшись, – мов наша земля ти стаєш невразливим і враз неминучим.

2.
...Я знаю – звук звідусюди на мене як мед на муху летить
І знаю: написані значення звуку – вони на мушиних крилах.
Та я не можу ніяк здогадатись, як в світі жить,
Ніяк не можу я двері у небо, на плечі мені надіті, зробити: крила.
9.08.09

До причалу Пако

(памjaті Юрiя Покальчука)

Він не став, ніби, Буддою.
І ніким із нас,
Майже ніким,
Не став.
Він помер майже вчора
(І сльози текли в багатьох,
І чомусь
Як самі мов собою
Зціпеніли
Тоді-було
Cкули
В мене,
І холонув,
Непритомнів
Льох серця -
Бо так пахло
Цвілими квітами,
Український мій похороне,
Тризни цвіте духмяний мій,
Непривітний).
Все висить -
Проминаючи кадрами понад мурами -
Десь,
В кудись,
Мов загублений,
Бороди його
Чорний і ніжний портал,
Всі слова недомовлені,
Недосказані почуття:
Відчуття
України
У мовленні,
І в тонкій
Ув іспанській борідці -
Буття.
Він
Далеко пішов -
Мов Сервантесом
Пахло
Вчора
В культурі
Від Пако.
Тепер же -
Ким, чим?
Чи нітратом,
Чи розпитим
Й забутим
Хмільним, -
Всім, що ще недопито
І іще - все ж -
Розлито на всіх.
Шлях
Пакунками Пако
Колись збитий -
Шлях новими
Паками, бульбами мчить
(З того світу несеться сміх).
Бо нема у долі-дороги,
Ах, нема в ній
Ні назви насправді, ані пуття,
Бо сьогодні,
Пригадавши, заплакавши славним Пако,
Ми згадаємо перш за все
Головне в нім колись: життя.
Він найбільш був живучим
Із нас
І найдовше звучав,
Найщирішим,
Можливо,
Занадто влучним,
І твердим
Навіть досі -
У смерті своїй -
Мов причал.
І плечем до причала,
Мов дитина до маминої щоки,
Хай сльоза, що до Харкова
Разом із гостем
Черговим
Прийде, із вокзалу
Вічности
Паком
Пролетить крізь роки.
І тоді - хай Юнг Паком, чи як,
Що з "Манчестер Юнайтед",
Захоплюються
Корейські хлопчаки,
Бо у нас, українців, один лиш
В віки є задивлений Пако:
Ось йому, до причалу, й кладемо
Ми сьогодні
Отсих спогадів
Учорашні
І нетлінні
Проте вінки.
May 8th, 2009 11:32 am


Кварта живої води

Ти, Господи, душу мою умиваєш ніжним своїм, незбагненним ранком.
Ти тішиш, тішиш і тішиш мене Своїм сліпучим, легким, невгамовним серпанком.
Ти дариш ранок мені прокидання і складання повік, надвечірню втому.
Ти ставиш крапку.Спочатку, вночі. Потім знову кому.

І, з коми вставши, ногою гойднувши землю під ліжком,
Тебе прославить хоче все тіло, весь розум, душа. І тоді я вже грецьким горішком
Скотившись у день, весь в сліпуче убравшись його надприємне вкривало,
Прожити, прочути, продихати, протремтіти - ще й ще сторінок, почуттів немало, -

Даруєш людині Ти так, мовби справді вона того - подиху Божого - варта,
Ах, Твій благословенний день настає знов і знов, мов вода, що тече зусебіч - невгамовна життєва варта.
Пройшовши, вкривалом щита Твого, Господи, вкритий - краплина Твойого життя я або його ціла кварта -
Спинюся, як крапка, що з далечі видима, хоч і не всім. Там я п’ю із криниці Христа. П’ю, як завше, з потрійним азартом.
28 травня 2009

***
Я без Правди Твоєї, без Світла, Христа, я - ніхто.
Я не можу підняти навіть ноги, а не то
Щоб узяти і вповні напитись, зробити крок,
Я ніхто, мій Ісусе, без Тебе. Твій кожен урок

В мені світлом пролинув, засяяв, мов тисячі фар,
Як незмінний, усепротинаючий, але цілющий удар
Твоє слово душа прийняла. Та не сталося легше мені.
Бо мене оточили навколо, мов тіні якісь, ніби пні.

Я, думками страшними оточений, вмерти сьогодні не хочу іще.
Я живий, подивіться, не хочу вмирати, у серці я чую ще щем,
Чую поклик, і сурму, що кличе і кличе мене до Христа:
А з зворотнього місяця боку влесливі, лайливі вуста

Все шепочуть й шепочуть: - Зроби це, і ти не умреш,
Ти пролинеш безоднями, ангелом станеш безмеж,
Ти прокотишся танком, побідно, рожевим світанком зійдеш,
Що ж вирішуй, дарую тобі все, ти згоден? еге ж?

Я не згоден, мій вороже, я згідним з тобою ніколи не був,
Навіть в миті, коли запинав ти вином, покривалом спйяніння, мережево скул
Й щось безглузде, дурне, нешляхетне тоді я собі шепотів
(І покластися тілом розбещеним хоч би й на жабйаче тіло хотів)!

Я не згоден, мій вороже з пекла, - не хочу світів, і стрибати із кручі не хочу.
Я хочу лиш, щоб дорогою все мерехтів
Той, Хто Світло дарує, Хто правдою є,
Приведе, веде неодмінно, до Своєї святої гори Він мене.
3 червня 2009

Кінчик ока

«не боїмося, навіть хоч би земля захиталася, і гори повалилися б у безодню моря». Псалом 46:2
Хитатись - твоя робота, земля!
А славити Бога й Його творіння - моя!
Я можу любити Його зблизька й здаля,
Я можу знати і завше хвалити Його свтяе ім`я,
Я можу чистим повітрям дихать Його, не знавши ім`я,
Але лиш Ним, лиш Ним сплітається доля моя
Сьогодні, у вчора, взавтра.
Я, Господи, хочу хвалити Твої горби,
Твої величні нариви на тілі землі, в цілому сирої,
Я можу хвалити Твої качки, верби
Чудовий вигин, у кошику у старої.
Я можу і хочу любити

читати