Завантажити

король, за ним Дінас із Лідана. Коли барони під'їхали до Трістана, він, держачи за поводи Ізольдиного коня, привітав короля і сказав: [105]
-- Королю, вертаю тобі Ізольду Білокосу. Перед твоїми підданцями прошу тебе, дозволь мені оборонити свою честь і добре ім'я. Ніколи я не судився. Дозволь стати на судний поєдинок; переможуть мене - звели спалити в сірці; подолаю я - залиши мене при собі чи одішли із своєї землі. Ніхто не прийняв Трістанового виклику. Тоді Марк узяв із рицаревих рук поводи Ізольдиного коня і, припоручивши її Дінасові, од'їхав, щоб порадитися з баронами. Вельми зрадів Дінас, багато появив він шаноби та ґречності до королеви. Він зняв з неї препишну пурпурову мантію, і вродливе її тіло залишилося в тонкій шовковій одежі. Королева всміхнулася на спогад про старого пустельника, що не пожалував для неї своїх грошей. На цій дорогі шати, гнучкий та ніжний у неї стан, очі сяють, світле волосся полискує, як сонячне проміння. Побачили вороги королеву, вродливу та вшановану, як колись, і роздратовані під'їхали до короля. Саме в той час один із-між баронів, Андре де Ніколь на ім'я, намагався переконати його.
- Королю,- говорив він,- залиши Трістана при собі, тебе більше боятимуться й слухатимуть краще, коли під твоєю рукою буде такий рицар.
Говорячи так, він щодалі більше уласкавлював королеве серце. Але під'їхали лихі зрадники і сказали:
- Королю, послухай поради вірних твоїх слуг. На королеву наговорили неправди, ми з цим погоджуємось; але коли Трістан разом із нею увійде до твого замку, то люди почнуть говорити те саме. Хай краще Трістан виїде на який час. Запевне, прийде той день, що ти його знову покличеш. [106]
Так і зробив Марк: він ізвелів сказати Трістанові, щоб той покинув Корнуельс не гаючись.
І от прийшов Трістан до королеви й короля попрощатися. Він зглянувся з Ізольдою. Бачивши навколо себе людей, вона почервоніла. Жаль узяв короля, і він уперше мовив слово до небожа:
- Куди ж помандруєш ти в такому дранті? Візьми у моїй скарбниці скільки тобі треба золота, срібла, пістрявого та сірого хутра.
- Королю,- відповів Трістан,- нічого не візьму я. Піду з великою радістю послужу багатому королю фризів. Він натяг поводи, повернув коня й поїхав до моря. Ізольда дивилась йому вслід, доки він не зник у далечині. Почувши про згоду між королем, Трістаном та Ізольдою, старе й мале, жінки й діти юрмами висипали за місто Ізольді назустріч; жаль і туга брали їх за вигнанцем Трістаном, але з великою радістю вітали вони повернену свою королеву. Дзвонили в усі дзвони, улиці були приоздоблені зеленими вітами, шовками прикрашені; король, графи і принци складали королевий пишний супровід; замкові двері відчинено для всіх, бідний і багатий міг зайти в замок і бенкетувать,- і щоб одзначити цей день, король Марк, відпустивши на волю сто рабів, дав із власних рук рицарські мечі й панцери двадцятьом своїм конюшим.
Тим часом як настала ніч, Трістан, виконуючи свою обітницю, прийшов крадькома до побережника Оррі; той дав йому потаємний притулок у зруйнованому льоху. Начувайтесь, вороги Трістана!


12. Суд червоним залізом
Минув який час, і Деноален, Андре та Гондоїн зміркували, що їм нічого боятись: адже, напевне, Трістан живе за морем, у країні надто далекій, щоб досягти їх своєю помстою. Отож якогось дня, на вловах, коли король, дослухаючись до голосів своїх гончих собак, спинив коня на недавно розкорчованій полявині, усі троє під'їхали до нього:
- Королю, вислухай нашу мову. Ти послав був королеву на страту без суду - це вчинок несправедливий; тепер без суду скасував свій вирок - і це також несправедливо. Вона нічим не виправдалась, і всі барони винуватять за це її і тебе. Порадь їй краще самій домагатись суду божого. Чи ж завадить їй, невинній, заприсягти на святих мощах, що ніколи вона не впадала в гріх? Чи ж боїться вона, невинна, узятись за розпечене на полум'ї залізо? Так велить звичай, і після цього легкого іспиту геть розсиплються давні здогади та підозри.
Гнівно одповів Марк:
- Хай поб'є вас сила божа, сеньйори корнуельські, що заповзялись ви вкрити моє ім'я соромом та ганьбою! Через вас я прогнав свого небожа: чого ж вам іще? Може, хочете, щоб я прогнав і королеву до Ірландії? Які нові скарги маєте ви мені занести? Хіба Трістан не ладен був захистити її проти колишніх обмов? Ставши їй за оборонця, він викликав вас на поєдинок, і всі ви це [109] чули; чому ж не вийшли проти нього з щитами й списами? Сеньйори, ви од мене домагаєтесь більше, ніж є на те право; начувайтеся ж,- той, кого я через вас вигнав, може вернутись на мій поклик!
Затремтіли страхополохи: їм привиділось, що Трістан уже вернувся, несучи їм кров і смерть.
-і Королю, ми дали вам добру пораду, ми дбали про вашу честь, як то й належить вірним феодалам: та віднині будемо мовчати. Не гнівайтеся ж, верніть нам свою ласку й прихильність. Але король випростався на сідлі і скрикнув:
- Геть із моєї землі, зрадники! Не діждати вам моєї ласки й прихильності! Через вас прогнав я Трістана; тепер ваша черга; геть із моєї

читати