Завантажити

нашого небесного владики. Ходімо, друже мій, вірний мій Трістане! [97]
Вони розбудили Горвеналя, Ізольда сіла на коня, Трістан ішов поруч і вів його за поводи, і так цілу ніч прямували вони востаннє любимими їм лісами, ні слова не говорячи. Вранці мандрівці мали перепочивок, а потім рушили далі і не спочивали вже, доки не дійшли до того місця, де спасався пустельник. На порозі своєї келії Огрін читав книгу. Побачивши їх іще здалека, він скрикнув привітно:
- Друзі мої! Як гонить вас кохання від одного нещастя до другого! Доки будете ви такі безумні? Будьте ж мужні, покайтеся!
А Трістан на те:
- Вислухайте мене, сеньйоре Огрін. Поможіть нам дійти до згоди з королем. Я віддам йому королеву, а сам удамся далеко, в Бретань чи у Фризію. Коли ж захоче король мати мене при собі,-я вернусь і праведно служитиму. Низько вклонившися доброму самотникові, Ізольда сказала йому і своє скорботне слово:
- Не можу я далі так жити. Не кажу, що я каюся в любові моїй до Трістана, що я ремствую за любов його до мене. Ми покохались навіки. Але принаймні тіла наші повинні бути розлучені.
Спасенник заплакав і, ніби проказуючи молитву, сказав:
- Господи, владарю всесильний! Дяка тобі й хвала, що дав ти мені жити досі, щоб я врятував цих от нещасних. І він почав утішати та розважати їх мудрими речами, а потім приніс чорнило й пергамент і написав для Трістана листа до короля, де просив у того миру та згоди.
Коли він написав усі слова, що Трістан проказував, рицар запечатав листа своїм перснем. [98]
- Хто ж однесе цей лист? - запитав пустельник.
- Я його віднесу сам.
- Ні, сеньйоре Трістан, небезпечна це для вас путь. Я піду замість вас, я добре знаю всіх у замку.
- Облиште це, сеньйоре Огрін; королева зостанеться тим часом у вас, а я зо своїм конюшим, що стерегтиме мені коня, виряджусь увечері в дорогу.
Коли темрява огорнула пущу, Трістан і Горвеналь рушили. Біля тінтажельської брами Горвеналь залишився, а Трістан пішов далі. Нічна сторожа на мурах сурмила в свої сурми. Він зійшов у рів і, наражаючись на смертельну небезпеку, пройшов у місто. Як колись, перескочив рицар через гострий частокіл саду, побачив знову мармуровий ґанок, джерело, велику сосну - і підійшов до вікна того покою, де спав король. Марк прокинувся.
- Хто ти, що кличеш мене уночі, в таку годину?
- Королю, це я, Трістан, я приніс до вас листа. Я залишаю його тут, на віконних ґратах. Скажіть прив'язати вашу відповідь до Червоного Хреста.
- На бога, любий племіннику, почекай мене.- Король вибіг на поріг і тричі гукнув у нічну темряву:
- Трістане! Трістане! Трістане, сину мій!
Але Трістан одбіг уже далеко. Він найшов свого конюшого і легко скочив на сідло.
- Безумної - мовив Горвеналь.- Не гайся, втікаймо швидше.
І вони знову вернулися до пустельника. Виглядаючи їх, Огрін молився, а Ізольда плакала.


11. Небезпечний брід
Марк велів розбудити свого капелана і подав йому лист. Капелан розпечатав його і спочатку привітав короля в Трістановім імені, а потім, уміло розібравши написане, переказав, чого хоче Трістан. Марк послухав мовчки, радіючи в своєму серці, бо й досі любив він королеву. Потім він скликав щонайзначніших із-між своїх баронів і, коли вони зібралися і стишились, мовив їм так:
- Сеньйори, ось лист до мене. Я король над вами, ви мої феодали. Послухайте, що тут написано, і порадьте, що мені чинити. Я вимагаю цього, бо ваш обов'язок - бути мені за порадників.
Капелан устав, розгорнув обома руками письмо і виголосив, стоячи перед королем:
- Сеньйори, передовсім Трістан посилає уклін і привіт королю і всьому баронству. «Королю,- додає він,- коли я вбив дракона і здобув ірландську королівну, її віддано мені; вона була в моїх руках, але я не хотів її брати за себе, а привіз у вашу країну і віддав її вам. Та скоро ви взяли з нею шлюб, як лихі люди укрили і її й мене неправдою та ганьбою, і ви повірили їхнім наговорам. З великого пересердя, любий дядьку, ви хотіли без суду спалити нас на вогні. Господь, проте, змилувався над нами: наші молитви дійшли до нього, і він, праведний, врятував королеву, врятував і мене, коли я кинувся з високої скелі вниз. Що ж лихого вчинив я з того часу? Королева була віддана хворим,- я одбив її й забрав з собою: чи ж міг я не [101] помогти їй, що без провини мала через мене вмерти? Я втік із нею в пущі; чи ж міг я, щоб вернути її вам, вийти з лісу і спуститись у долину? Хіба не веліли ви взяти нас живих або мертвих? Але й тепер, як завжди, я готовий, ясний королю, стати до бою з кожним, хто захоче, і довести, що ні я королеву, ні королева мене не кохали ганебним для вас коханням. Призначте поєдинок; я не боюсь жодного супротивника, і коли не зможу змити пляму з своєї честі - пошліть мене на огонь перед усіма вашими підданими. А як буде перемога, і ви знову візьмете до себе яснолицю Ізольду,- тоді ні один із ваших баронів не служитиме вам вірніше за мене. Не захочете ви моєї служби,- що ж: я перепливу море і піду служити королю Гавуа або королю фризів, і ви не почуєте ніколи про мене ні слова. Королю! Врадьте

читати