Електронна бібліотека/Проза

Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Завантажити

було перейти сусідньою кімнатою, де щоночі десять рицарів стояли по черзі на сторожі: п'ятеро спить, [118] а п'ятеро, озброївшись, охороняє вікна й двері. Та, на щастя, цим разом рицарі поснули, п'ять на ліжках, а п'ять на підлозі. Королева переступила через їх розкинуті тіла, взялася за двері; задзвеніло у дверях кільце, але жоден із охоронців від того не прокинувся. От вона вже за порогом - і співець замовк.
Під деревами, ні слова не кажучи, він притис її до грудей; руки їхні палко сплелися круг тіл, і аж до світанку, ніби зв'язані, вони не розімкнули обіймів. Не зважаючи на короля й на дозорців, закохані цілувались та милувалися.
Ця ніч сп'янила їх. Якраз тими днями король виїхав із Тінтажеля - творити суд у Сен-Любені. Трістан вернувся знову до Оррі і щоранку, безумний, при сонячному світлі зважувався підходити садом до жіночих покоїв. Один із рабів застав їх і побіг сказати про це Андре, Деноаленові та Гондоїнові.
- Сеньйори, ви думали, що звіра вигнано, аж він знову вернувся.
- Хто?
- Трістан.
- Коли ти бачив його?
- Цього ранку. Я його добре впізнав. Ви так само можете взавтра, удосвіта, побачити, як іде він з мечем, луком та двома стрілами в руках.
- Де саме?
- Я знаю таке вікно. Але коли я вам покажу його, що ви мені за це дасте?
- Марку срібла, ти будеш багатим селянином. [119]
- То слухайте ж,- каже раб,- можна заглянути до королеви в кімнату крізь узьке вікно вгорі, що міститься дуже високо. Проте велика запона, розіп'ята в світлиці, закриває його. Нехай завтра котрий із вас закрадеться тихенько в сад, зріже там довгу тернову гілку, загострить її на кінці, підлізе до високого вікна і ввіткне гілку в тканину. Тоді вже можна буде йому легенько одвернути запону, і ви можете спалити моє тіло, сеньйори, коли не побачите крізь отвір того, що я вам кажу.
Андре, Гондоїн і Деноален почали міркувати, кому з них першому має належати приємність цього видовища, і згодились, нарешті, на тому, що перший буде Гондоїн. Після цього вони розійшлись, щоб другого дня, вдосвіта, знову зустрітись. Другого дня, вдосвіта, будьте обачні, славні сеньйори, бійтеся Трістана!
Ще темна була ніч, як Трістан вийшов із побережникові хати, крадучись поміж колючими тернами до замку Аж ось виглянув він із чагарника - і побачив крізь віти Гондоїна, що простував кудись із свойого дому. Трістан кинувся знову в кущі і притаївся в гущавині. - Господи! Зроби так, щоб він не помітив мене до слушної хвилини!
Вихопивши меча з піхов, він чатував, але сталось так, що Гондоїн пішов не тією дорогою. Трістан вийшов із гущав-ника на поляну, натяг лука, виміряв, та жаль! Стріла не могла б уже досягти ворога.
В цю саму хвилину з'явився в далечині Деноален. Він тихо їхав з гори лісовою стежкою на невеликому вороному інохідцеві, два великі пси бігли за ним. Сховавшися за [120] яблунею, Трістан уважно підстерігав його. Бачить - той напускає хортів на вепра, що заліг у переліску. Та перше ніж виженуть вони кабана з його берлоги, хазяїн їхній - Деноален - дістане таку тяжку рану, що жоден лікар її не вигоїть. От уже порівнявся він з Трістаном. Трістан скинув з себе плащ, плигнув із засідки на доріжку і зненацька став насупроти свого ворога. Той хотів утекти, та де там! Не встиг він навіть крикнути: «Ти поранив мене!» І от упав Деноален з коня, а Трістан одтяв йому голову, обрізав кучері, що спадали йому на обличчя, і сховав собі під одежу: хотів він їх показати Ізольді і втішити цим серце своєї коханої. «Шкода,- подумав він,- що Гондоїн вислизнув із моїх рук, а то б і йому я так само заплатив». Він обтер меча, вклав його в піхви, накрив закривавлене тіло колодою, натяг собі на голову відлогу та й рушив далі, поспішаючи до милої. Гондоїн попередив його: він був уже біля Тінтажеля. Вилізши на високе вікно, він увіткнув у запону тернову гілку, розсунув обережно полотнище її на обидва боки та й заглядав у гарно прибрану, заквітчану світлицю. Спершу не бачив нікого він, крім Перініса; потім з'явилася Бранжієна з гребінцем у руці: хвилину тому вона розчісувала золотоволосу королеву. Аж ось увійшла й Ізольда, а за нею Трістан. В одній руці його був гнучкий лук та дві стріли, у другій - довгі пасма чоловічого волосся. Одкинувши відлогу, він спинився перед королевою, ставний та вродливий. Ізольда Білява привітала його, вклонилася і - раптом випростуючись і підіймаючи до нього голову, помітила на запоні тінь од Гондоїнової голови. Трістан каже їй: [121]
- Бачиш ці гарні кучері? Це Деноаленове волосся. Я помстився над ним за тебе. Вже ніколи не доведеться йому ні купувати, ні продавати щита й меча.
- Гаразд, сеньйоре, але натягніть лука, прошу вас, я хотіла б побачити, чи добре він натягається.
Трістан, здивований, натяг лука: він не міг збагнути, до чого йдеться. Ізольда взяла одну стрілу, поклала її на тятиву, спробувавши, чи тятива міцна, і сказала потихеньку та сквапливо:
- Я бачу річ, що не подобається мені. Націляйся добре, Трістане!
Він став, приготувався, глянув угору й побачив на запоні тінь Гондоїнової голови.
- Хай господь скерує

Останні події

19.12.2024|11:01
Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
19.12.2024|07:49
Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
18.12.2024|13:16
Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
17.12.2024|19:44
Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
17.12.2024|19:09
Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
10.12.2024|18:36
День народження Видавництва Старого Лева
10.12.2024|10:44
На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
10.12.2024|10:38
Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
10.12.2024|10:35
Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
10.12.2024|10:30
У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”


Партнери