Завантажити

шоломі. Обруч іще глибше увігнувся, і Ріоль упав на коліна й на руки.
- Вставай, коли можеш, васале!- скрикнув Трістан.- Під лиху годину прибув ти на це поле: тут тобі й смерть! Ріоль знову скочив на ноги, але Трістан звалив його ще раз, пробивши йому шолом і шапку та досягнувши гострим булатом до черепа. Почав тоді Ріоль благати, щоб подаровано йому життя,- і Трістан прийняв свого меча. Саме в цю хвилину звідусіль наспіли нантські вояки своєму панові на підмогу. Та пан їхній був уже у переможця в руках. Він сказав, що віддається в полон герцогу Гоелю, і пообіцяв заприсягтися йому знову на вірне й щире слугування і відбудувати сплюндровані городи та села. З його наказу бій припинився, і військо його відійшло. Коли переможці вернули до Карге, Кагерден мовив своєму батькові:
- Сеньйоре, закличте до себе Трістана і скажіть, нехай [135] залишиться у нас. Нема рицаря над нього, а в вашій землі потрібен такий хоробрий та сміливий барон. Порадившись зі своїми людьми, герцог Гоель сказав Трі-станові:
-- Як же мені, друже, віддячити, що ти визволив од напасті мою країну? Дочка моя, Ізольда Білорука, славного роду: її предки - королі, герцоги й королеви. Візьми її за себе.
- Гаразд, мій пане, я візьму її,- одповів Трістан. Ох, сеньйори, і навіщо ж він сказав це слово! Через нього має він умерти. Визначено день і годину. Герцог прибув із своїми друзями, Трістан зі своїми. Капелан одправив месу. Зійшлися люди, і перед святою брамою Трістан, як велить закон божої церкви, обвінчався з Ізо-льдою Білорукою. Пишне й розкішне одбулося тоді весілля.
А як настала ніч і Трістанові слуги почали його роздягати, то трапилось так, що, стягаючи з нього надто тісний рукав, вони стягнули йому з пальця і ясписовий перстень Ізольди Злотокосої. Він задзвенів, упавши на підлогу. Глянув Трістан і зрозумів свою провину. Йому згадався той день, коли Ізольда подарувала йому персня: це ж сталося в тому лісі, де вона через нього жила тяжким та злиденним життям. І от, лежачи біля цієї другої Ізольди, він уявив собі курінь у лісі Моруа. Яке божевілля найшло на нього, що він зважився винуватити свою кохану, зрадницею в своєму серці її називаючи? Ні,- для нього тяжко мучилась і каралась вона, і він тепер допустився зради. Але жаль йому було й жінки його [136] Ізольди, щирої та вродливої. Обидві Ізольди не на радість собі покохали, обох він зрадив.
Тим часом Ізольда Білорука дивувалася, чому він тяжко зітхає, лежачи з нею поруч. Трохи засоромившися, вона сказала нарешті:
- Дорогий сеньйоре, може, я вас чим образила? Чому ні разу ви мене не поцілуєте? Скажіть мені, чим я завинила, і я спокутую свою помилку, як тільки зможу.
- Люба,- каже на те Трістан,- не гнівайтесь, але я дав обітницю. Колись, в іншій країні, бився я з драконом і мав уже загинути, як раптом згадав я про матір божу і заприсягся їй, що коли вона мене врятує од страховища, то я, одружившися, цілий рік не цілуватиму своєї жінки.
- Що ж,- мовила Ізольда Білорука,- така моя доля. Та як уранці служниці накинули на неї жіночу намітку, вона сумно усміхнулася і подумала, що не має на те права.


16. Кагерден
За кілька днів після цього герцог Гоель, сенешаль його і всі мисливці, а з ними й Трістан, Ізольда Білорука й Кагерден виправилися з замку у ліс на влови. їдучи вузькою дорогою, Трістан був по лівуруч од Кагердена, а той держав за поводи коня Ізольди Білорукої, що їхала з правого боку. Раптом кінь її якось послизнувся в калюжі. Вода бризнула з-під копита так високо, що зовсім облила Ізольду аж під одежею, і від того нога їй вище коліна змерзла. Вона тихо скрикнула, звела коня, ударивши його острогою, і засміялася так дзвінко та ясно, що Кагерден, доганяючи її, запитав:
- Чого ти смієшся, сестрице люба?
- Я сміюсь, брате, бо коли ця вода бризнула на мене, то я подумала: водо, водо, ти сміливіша, ніж Трістан. Ось чому я засміялась. Та я вже й так надто багато сказала і каюсь у цьому.
Здивований Кагерден так узявся тоді розпитувати, Що вона врешті розказала йому всю правду про свій шлюб.
Тоді Трістан приєднався до них, і мовчки доїхали вони втрьох до мисливського дімка. Там уже одкликав Кагерден Трістана і сказав йому:- Сеньйоре Трістан, моя сестра розказала мені всю правду [139] про свій шлюб. Я мав тебе за друга й побратима. Але ти зламав своє слово: вкрив безчестям наш рід. Або виправдайся передо мною, або я викличу тебе на двобій. Трістан у відповідь:
- Так,-каже,- я прийшов до вас вам на горе. Та вислухай, вірний мій друже, товаришу й брате, якого горя зазнав я сам, може, твоє серце заспокоїться. Єсть у мене друга Ізольда, краща над усіх жінок у світі, що багато через мене терпить. То правда - сестра твоя любить і поважає мене, але та Ізольда більше поваги має до пса, що я їй подарував, аніж твоя сестра до мене. Така-бо у тієї велика любов. Покиньмо це полювання, їдь за мною, і я розкажу тобі про нещасне своє життя. Трістан повернув коня і стиснув його острогами. Вслід йому поїхав Кагерден. Мовчки заїхали вони в самі нетрі лісові. Тоді-то вже Трістан розповів

читати