Завантажити

голос. Вона помітила на шляху ліщиновий прут, тісно оповитий лозиною козячого листу(24), і подумала в своєму серці: «Так от і ми, [149] мій коханий: ні ти без мене, ні я без тебе». Вона спинила свого коня, зіскочила з нього і підійшла до інохідця, що віз на собі обсипану самоцвітами клітку, де на пурпуровім килимі лежав песик Пті-Крю. Взявши песика на руки, Ізольда ніжно гладить та пестить його, горностаєвою мантією обвиває. Потім, поклавши собачку на місце, вона повернулася до тернових кущів і голосно заговорила:
- Лісові пташки, ви, що звеселили мене своїм щебетанням! Запрошую вас до себе в гостину. Король Марк поїде до Білого Поля, а я заночую сьогодні в моєму замку Сен-Любен. Пташки, проведіть мене туди, я щедро винагороджу вас, як славних менестрелів (25).
Трістан, чуючи це, зрадувався. Але лукавий Андре вже щось примітив і занепокоївся. Він підсадив королеву на коня, і поїзд рушив далі.
Послухайте ж тепер про лиху пригоду. Саме тоді, як король із почтом прямував до Білого Поля, на тій дорозі, де Горвеналь та Кагерденів стайничий гляділи коні своїх панів, з'явився озброєний рицар, на ім'я Блегері. Він здалека впізнав Горвеналя та Трістанів щит. «Що ж це? - подумав він- Це Горвеналь, а той другий - певна річ, Трістан». Він пустив свого коня просто їх, вигукуючи:
- Трістане!
Але обидва конюші повернули своїх огирів і кинулися втікати. Блегері - за ними, та знай гукає:
- Трістане! Спинися, згадай про свою одважність! [150]
Але стайничі й не оглянулись на те. Тоді Блегері крикнув:
- Трістане, спинися, згадай про Ізольду Біляву! Тричі заклинав він утікачів іменем Ізольди Білявої. Та дарма: вони зникли в далечині, і Блегері зміг догнати і взяти собі за здобич лише одного коня. Він прибув до замку Сен-Любен якраз тоді, коли королева допіру там розташувалась. Заставши її саму, він сказав їй:
- Королево, Трістан тут. Я бачив його на закинутій дорозі, що йде до Тінтажеля. Він утік. Тричі гукав я йому, щоб спинився, заклинав іменем Ізольди Білявої, але страх узяв його, він не насмілився мене підождати.
- Славний рицарю, неправдиві й безумні речі ви кажете: звідкіля Трістанові узятись у цій країні? А коли б він тут був, то хіба втікав би од вас? Хіба він не спинився б, чуючи моє ім'я?
- А проте я його бачив, королево, он і один із його коней, пишно прибраний, там, на дворі.
Тут примітив Блегері, що Ізольда має на нього велике пересердя. Сумно йому стало, бо він любив щиро й Трістана і королеву. Він пішов од неї, каючися в тому, що сказав. Тим часом Ізольда заплакала, кажучи:
- Нещасна я! Надто довго я живу, бо дожила, що Трістан сміється з мене і зневажає мене. Колись, якби його заклясти моїм іменем, хіба був той ворог, проти якого він не став би на бій?- він, мужній рицар; отже, коли утік він од Блегері, коли не спинився на ім'я своєї милої - о! певне ж, його серце належить тепер тій, другій Ізольді. То [151] навіщо ж було йому вертатись? Він зрадив мене, а тепер хоче ще взяти мене на глум. Чи не досить із нього моїх колишніх мук? Хай же вертається, сам критий ганьбою, до своєї Ізольди Білорукої!
Вона покликала Перініса Вірного і оповіла йому про те, що сказав Блегері, додавши:
- Друже, найди Трістана на покинутій дорозі, яка йде від Тінтажеля до Сен-Любена; найшовши, скажи йому, що я не вітаю його, і нехай він не насмілюється до мене підходити, бо я звелю своїм слугам його прогнати!
Перініс рушив у дорогу і шукав доти, доки найшов Трістана й Кагердена. Він переказав їм слова королеви.
- Брате,- скрикнув Трістан,- що це ти кажеш? Як би я міг утікати од Блегері? Адже ж - ти бачиш - при нас немає навіть наших коней. Горвеналь глядів їх, ми не найшли його на визначеному місці - і досі шукаємо. Саме на цю хвилину нахопилися Горвеналь та Кагерденів конюший. Вони розказали про свою пригоду.
- Перінісе, милий та любий мій друже,- мовив Трістан,- вернись мерщій до своєї пані... Перекажи, що я шлю їй привіт і любов, що я не зламав кохання, яке повинен мати до неї, що вона дорожча мені над усіх жінок на світі, перекажи їй, щоб прислала тебе до мене з ласкавим словом. Я чекатиму, доки ти не вернешся.
Отож Перініс пішов до королеви і розповів їй, що бачив і що чув. Та вона не повірила тому.
- Перінісе,- сказала вона,- ти був для мене вірний та [152] щирий, і мій батько призначив тебе, ще маленького, слугувати мені. Але Трістан-чарівник затуманив тебе своїми вигадками та подарунками. І ти - і ти теж мене зрадив! Іди ж від мене геть! Перініс упав перед нею навколішки:
- Жорстокі слова чую я, королево. Ніколи ще не було мені в житті так прикро. Та менше з тим - не про мене тут ходиться! Гірко мені за вас, королево, гірко, що зневажаєте ви пана мого Трістана... Ви будете в цьому каятись, та запізно!
- Геть! Я не вірю тобі! І ти, вірний Перінісе, і ти мене зрадив!
Трістан довго дожидав Перініса з ласкавим словом од королеви. Та Перініс не прибув.
Уранці Трістан зодягся у великий подраний плащ. Він подекуди розмалював своє обличчя циноброю та горіховою шкаралущею, щоб скидатись на прокаженого, і взяв у

читати