Завантажити

трави, що вивіз із свого краю, і зараз же обличчя його так змінилося, що ніхто зроду-віку не пізнав би Трістана. Потім він вирвав із огорожі каштанову гілку, зробив з неї собі кийка, почепив його на шию та й почвалав босий до замку.
Воротар подумав, що він і справді не при своїм умі, і сказав:
- Ану, підійди ближче! Де це ти так довго пробував?
Трістан, одмінивши голос, відказує:
- Був я на весіллі у приятеля мого, абата, в Моні. Він одружився з абатисою, товстою жінкою в намітці. Від Бе-зансона аж до Мона (27) усіх попів, абатів, ченців та клерків покликано на весілля; усі з кийками та патерицями в руках, плигають, скачуть та танцюють на моріжку, у затінку високих дерев. Та я покинув їх і прийшов сюди: сьогодні я мушу услуговувати при королівському столі.
Воротар тоді каже:
- Заходьте ж, сеньйоре, сину Ургана Волохатого; ви великі на зріст і вкриті волоссям так само, як і він, ви зовсім-таки схожі на батька.
Коли він увійшов у гброд, граючися своєю палицею, слуги [159] та стайничі збіглися юрмами і почали цькувати його, як того вовка.
-- Глянь! Глянь! Божевільний! Го-го! Го-го!
Вони кидають на нього камінням, нападають із киями; а він терпить те все, іде далі, підскакуючи, і, коли його б'ють з лівого боку, він повертається і б'є праворуч.
Серед сміху та галасу, маючи позад себе шалене стовпище, він дійшов до порога світлиці, де сидів на троні король Марк, а біля нього королева. Він наблизився до дверей, почепив ціпка собі на шию і ввійшов.
Побачивши його, король мовив:
- Оце-то любий товариш до розмови! Хай він підійде ближче.
Його приводять, палиця теліпається в нього на шиї.
- Добридень, друже!
Трістан одповів своїм чудно зміненим голосом:
- Королю, добрий і шляхетний з-між королів, я знав, що, побачивши вас, серце моє розтане з ніжності. Хай бог помагає вам у всіх ділах!
- По що ти прийшов сюди, друже?
- Я прийшов по Ізольду, яку так палко люблю. У мене є сестра, вона теж прийшла зо мною, це прекрасна Брюн-гільда. Королева уже вам набридла, попробуйте цієї: поміняймось, я дам свою сестру, ви мені оддайте Ізольду; я її візьму і вірно вам служитиму.
Король засміявся та й каже до причинного:
- А що ж ти робитимеш із королевою, як я її тобі дам? Куди ти поведеш її? []160]
- Туди, високо, де між небом і землею стоїть мій чудовий скляний палац. Сонце грає в ньому своїм промінням, вітрам не похитнуть його; я понесу королеву в світлицю з кришталю, всю заквітчану трояндами, всю затоплену вранці сонячним сяєвом.
Король та барони кажуть тоді один до одного:
- Оце-то славний дурень, мастак поговорити!
А він сів на килим, ніжно поглядаючи на Ізольду.
- Друже,- мовив Марк,- звідки в тебе надія, що королева хоч погляне на такого потворного блазня, як ти?
- Я маю на те право, королю; я зробив для неї багато подвигів, через неї я й з розуму спав.
- Хто ж ти такий?
- Я Трістан, той, хто так палко кохав королеву, той, хто кохатиме її до сконання.
На це ім'я Ізольда зітхнула, змінилась в обличчі і гнівно скрикнула:
- Іди пріч! Хто тебе завів сюди? Геть, злий дурню!
Юродивий примітив її гнів:
- Королево Ізольдо,- каже,- чи пам'ятаєте ви той день, коли я, поранений отруєним списом Моргольта, взявши з собою на море свою арфу, приплив до ваших берегів? Ви мене вигоїли. Невже ви забули про це?
Ізольда одповіла:
- Геть відсіля, дурню, ні твої жарти, ні ти сам мені не до вподоби.
Тут Трістан повернувся до баронів і почав їх гнати до дверей, примовляючи: 161
- Забирайтеся відси, дурні, нехай я віч-на-віч поговорю з королевою. Я ж прийшов сюди милувати її.
Король зареготався, Ізольда почервоніла:
- Виженіть цього безумця, королю!
А божевільний знову чудним своїм голосом:
- Королево Ізольдо, пам'ятаєте того великого дракона, що я вбив у вашому краю? Я сховав його язик у себе в одежі і, опалений його трутизною, упав край болота. Я славний був тоді рицар... і я мався вмерти, але прийшли ви і врятували мене.
- Мовчи! - відповіла Ізольда.- Ти безчестиш рицарів, ти не при своїм умі, одколи вродився. Хай будуть прокляті моряки, що привезли тебе сюди замість укинути в море! Засміявся юродивий і провадить далі:
- Королево Ізольдо, а пам'ятаєте ту купіль, де ви хотіли вбити мене моїм мечем? казку про золоту волосинку, що вас заспокоїла? і як я, боронячи вас, бився з боягузом сенешалем?
- Мовчи, лихий оповідачу! Навіщо ти сюди прийшов зо своєю маячнею? Певна річ, ти вчора звечора був п'яний, і п'яному тобі все це наснилось.
- Правда ваша, я п'яний, та ще й від такого напою, що це сп'яніння ніколи не минеться. Королево Ізольдо, чи впам'ятку вам той теплий день погожий серед широкого моря? Вам захотілося пити - згадуєте, королівська доню? Ми випили обоє з одного кубка. З того часу я завжди п'яний - і недобрим сп'янінням...
Сама лише Ізольда могла зрозуміти ці слова. Почувши їх, вона закрила голову своєю мантією, встала і хотіла вийти, [162] але король задержав її за горностаєву відлогу, щоб знову сіла поруч нього.
- Почекай трохи, мила Ізольдо, дай нам дослухати до кінця всі ці химери. Дурню,

читати