Завантажити

плаче за тобою. Нащо тобі вертатись до неї? Хіба ти знову хочеш шукати смерті для неї й для себе? Трістане, пожалій королеву, дай їй спокій!
- Друже,- відповів Трістан,- зроби мені ласку, сховай мене в Лідані, одвези їй слово від мене і влаштуй, щоб я з нею побачився ще раз, єдиний раз.
Дінас одказує тоді:
- Я маю жаль до моєї королеви, і тоді тільки вволю твою волю, коли знатиму, що вона й досі найдорожча для тебе з-між усіх жінок.
- Скажи, що вона й досі найдорожча для мене з-між усіх жінок, і це буде правда.
- Ну, коли так, Трістане, то я поможу тобі. Сенешаль прийняв у Лідані Трістана, Горвеналя і Кагерде-на та його конюшого, і, коли Трістан переповів йому слово по слову своє життя і свої пригоди, Дінас подався до Тін-тажеля - розвідати, що там робиться. Він почув там, що за три дні королева Ізрльда, король Марк і вся його [144]
бойова дружина, всі стайничі і всі мисливі виїдуть з Тін-тажеля до замку на Білому Полі і там мають урядити велике полювання. Тоді Трістан дав сенешалеві свого яспи-сового персня та сказав йому, що переповісти Ізольді на словах.


17. Дінас із Лідана
Дінас вернувся до Тінтажеля і, перейшовши сходами, завітав до світлиці. Король Марк та Ізольда Білява сиділи під балдахіном, граючи в шахи. Дінас сів на ослінчику біля королеви, нібито приглядаючись до гри, двічі, удаючи, що показує їй ходити, клав руку на шахівницю. За другим разом Ізольда пізнала свого ясписового персня. Вона злегка діткнулася Дінасовоі руки, і від того руху декілька фігурок у безладі впало.
- Дивіться, сенешале,- мовила вона,- ви змішали мені гру, я вже не можу тут і ладу добрати.
Марк вийшов із світлиці, а Ізольда пішла до себе і покликала сенешаля.
- Друже, вас прислав Трістан?
- Так, королево, він у Лідані, переховується в моєму замку.
- Чи правда тому, що він одружився в Бретані?
- Вам правду сказано, королево. Але він запевняє, що не зрадив вас, що й досі любить вас над усіх жінок у світі, що він умре, як не побачить вас хоч би єдиний раз; він просить вас дати на це згоду і нагадує вам ту обіцянку, що дали ви йому, прощаючись.
Королева кілька хвилин мовчала, держачи в умі ту, другу Ізольду,- а тоді каже:
- Так, я пам'ятаю, що, прощаючись, сказала йому: коли я побачу персня з зеленим ясписом, то ні башти, ані мури, [147] ні королівські накази не втримають мене і не стануть мені на заваді вволити волю мойого милого.
- Королево, за два дні королівський двір має вирушити із Тінтажеля до замку, що на Білому Полі. Трістан просив сказати вам, що він заховається на той час при дорозі, у терновому кущі. Він благає вас мати жаль до нього.
- Я вже сказала: ні башти, ні мури, ні королівський гнів не перешкодять мені вволити волю мого милого. Третього дня, коли весь двір готувався від'їхати з Тінтажеля, Трістан, Горвеналь, Кагерден і його конюший наділи панцери, взяли мечі й щити і потаємними стежками подалися до призначеного місця. Дві дороги в гаю вели до Білого Поля: одна вигідна, добре уторована - нею якраз мали проїхати король та королева зо своїм почтом,- а друга камениста та безлюдна.
Трістан і Кагерден залишили на цій от другій своїх конюших, що малися чекати на їх, доглядаючи коні та щити, а самі затаїлися в чагарнику. Перед кущами, на дорозі, Трістан поклав ліщиновий прут, обвитий гілкою козячого листу. Аж от і поїжджани зближаються. Попереду Марків загін військовий. Додержуючи гарного ладу, їдуть фур'єри та маршалки, кухарі та кравчі, капелани, псарі з хортами та гончими, сокольники з птицями на лівій руці, а далі доїжджачі, а ще далі рицарі та барони; їдуть вони поволі, вишикувавшись парами, і любо дивитися й на них, розкішно вдягнених, і на їхні коні, прикрашені оксамитом, золотом та сріблом. Поряд усіх проїхав король Марк, і Кагерден зачудувався, бачивши його ближніх людей,- двох праворуч [148] і двох ліворуч,- убраних з Голови До ніг у золото та пурпур.
Аж ось і королевин поїзд. Пралі та покоївки попереду, а за ними жінки й дочки баронів і герцогів. Вони їдуть одна по одній, поруч кожної молодий рицар. Нарешті зблизився кінь, а на ньому така красуня, якої Кагерден зроду не бачив: обличчя і стан прекрасні у неї, брови чудово окреслені, очі дивляться й сміються, зуби дрібненькі, на ній одежа із червоного оксамиту, тоненька золота стрічка, оздоблена самоцвітами, прикрашає ЇЇ ясне чоло.
- Це королева? - пошепки питає Кагерден.
- Королева? - відповідає Трістан.- Ні, це служниця ЇЇ Камілла.
Тоді під'їздить на сірому огирі друга панна, біліша за лютневий сніг, рум'яніша за троянду, світлі очі її грають і переливаються, як одбита в воді зірка.
- Бачу, бачу! Це королева! - каже Кагерден.
- Та ні,- одвітує Трістан.- Це Бранжієна Вірна.
Аж раптом уся дорога освітилася, ніби крізь листя великих дерев зненацька блиснуло сонячне проміння,- і появилася Ізольда Злотокоса.
Герцог Андре - побий його, сило господня! - їхав їй по праву руку.
Тоді з тернових кущів почулися співи жайворонків та очеретянок, що Трістан виливав у них усю свою ніжність. Королева догадалася, що це її милий подає

читати