Електронна бібліотека/Проза
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
способам ведения боевых действий, ни по внешнему виду, ни по какому другому критерию армией не являвшаяся...
Миха видел все это, снова и снова удивлялся и никак не мог понять, каким же образом удается «сепаратистам» вот уже три месяца с успехом отбивать атаки десятикратно более сильного противника. Сейчас-то уже было гораздо легче. А вот как ПМР не погибла тогда, в самом начале марта, когда с правого берега неожиданно хлынули колонны бронетехники и волны отлично вооруженных волонтеров и карабинеров, а встречали их рассеянные кучки левобережных милиционеров и стихийно собравшихся добровольцев, вооруженных кто во что горазд? «Все очень просто, – обычно говорили одни приднестровцы. – Румыны воевать не умеют...» «И не хотят...» – добавляли другие. «Это правда, – думал Миха, – но не вся правда... Главная причина – не в этом. Она – в том, чему трудно подобрать название, но синоним чего – «Воля Господня»...»
...«Шатуны» оказались на позициях унсовцев не случайно: в ночь здесь придется работать. А значит, сейчас следовало, как говорил Саша, «осмотреться». Они были здесь уже не в первый раз, как, наверное, уже не один и не два раза побывали на любом из отрезков линии обороны «сепаратистов». Они везде были как дома.
Миха любил бывать здесь. Ему нравились царившие у унсовцев четкость и порядок, особый дух спаянного дисциплиной и выучкой армейского подразделения. Если обычный ополченский взвод представлялся Михе чем-то рассыпчатым, не цельным, хотя и боеспособным, чем-то вроде заряда картечи, то унсовская «чота» – это было литое чугунное ядро.
– Привет, Павло, – поздоровался Миха, присаживаясь рядом со знакомым унсовцем, крепким плечистым парнем в камуфляже. – Курить будешь?
Павло отрицательно помотал головой. Он не курил, и Миха это отлично помнил. Но въевшиеся в натуру еще в Советской Армии правила хорошего тона – «Всегда предлагай окружающим курить если закуриваешь сам, есть – если ешь, пить – если пьешь!» – были сильнее его.
– Как дела, братишка? – спросил Миха, выпустив густой клуб сигаретного дыма.
– Та нічого, все нормально, – даже и не думая из вежливости переходить на язык собеседника, ответил по-украински Павло. – Так, трохи тоскно. Румуны зовсім зледащилы. Навіть носа з окопів не высовують...
Он вздохнул и украдкой отмахнулся от дыма. Помолчали.
– Таж як слід не обстріляюсь... Хіба це війна? Така собі совецька «зарныця»... – наконец пробормотал Павло недовольно.
– А что, очень хочешь обстреляться? – заинтересованно спросил Миха.
– А навіщо, тобі здається, я сюды іхав, га? – удивился Павло. – Навіщо ми всі сюди іхалы?
– Ну, наверное, затем, чтобы помочь сражающемуся народу Приднестровья против...
– Та ні, облыш, – перебил Миху Павло. – Головна причина – захист украінців лівобережжя Дністра. Зверни увагу: не Придністрівськоі республіки як такоі, а саме наших кревных братів. Ну й, звісно, щоб набуты бойового досвіду. І трохи зброі... – он немного подумал. – Розумієш, у нас же війна буде. Треба підготуватись...
– С кем война?
– Кожне Придністрівья мае свою Молдову, – философски сказал Павло. – У нас вона – на півночі та сході.
– Россия?!
– Московія, – поправил Павло. – Вона... вона не тільки на півночі та сході. Вона – всюды. І ззовні, й усередыні Вкраіны... Ось тільки, якщо щось, напевне, придністрівці нам допомагаты не підуть. Скоріше – москалям. Тож розумієш, чому для нас більш важлыва майбутня війна в Украіні, ніж теперішня тут...
– Павло! – крикнул от землянки еще один вояка в камуфляже. – Йди-но сюди! Треба ж зброю чистыты!..
– Зараз-зараз, – кивнул Павло и снова обернулся к Михе. – Вони скрізь. Москалі. Комуняки. Жиди. Й ми скрізь. Тому скоро буде війна. Московія втратыла Вкраіну – таку багату колонію, що нею володіла декілька століть. То вважаєш, москалі погодяться з цим? Вони не дали нам бути вільнымы за часів Богдана, – в его голосе появилась митинговая звонкость. – А потім ще – за часів Центральноі Ради... Зараз маемо третю спробу. Останню. То мусымо готуватись так, щоб знову не зазнати поразки... – он сделал техническую паузу и снова заговорил сдержанно. – Вони всюди встромляють свого носа. Вони всіх мирять. Тільки через це чомусь ще більше крові. Вони краще нас знають, як нам треба жити. Це – жадібна краіна, котра вміє все, крім того, щоб просто чесно працювати в себе вдома. Це – краіна брехні, котра кожен день співає про братерство народів, якого ніколи не було. Так повинен же хтось, врешті-решт, іх зупинити? А хто крім нас це зробить?..
– Павло! – опять вилез из землянки унсовец. – Ты йдеш, чи ні?
– Выбач, друже, – виновато улыбнулся Павло, вставая. – Бачиш, кличуть.
– Нет проблем, – ответил Миха, словно забыв подать ему руку на прощание. – Дело – превыше всего.
– Саме так, – кивнул Павло. – Всі, хто воюе тут, і козаки, й хлопці з рушення, й ми, всі мають свою мету. Це – особиста справа кожного. Аби спільна робота робилася б...
«Вот, блин, – думал Миха,
Останні події
- 02.02.2025|19:56Духовна трійня Ігоря Павлюка
- 02.02.2025|19:16Оголошено конкурс на здобуття літературної премії імені Ірини Вільде 2025 року
- 30.01.2025|22:46Топ БараБуки: найкращі дитячі та підліткові видання 2024 року
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті
- 22.01.2025|09:24«Основи» перевидають фотокнигу balcony chic Олександра Бурлаки, доповнену фотографіями з 2022–2024 років
- 20.01.2025|10:41Розпочинається прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
- 17.01.2025|11:04Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків