Завантажити

Тамара Сергіївна взяла слово:
— Молоді люди, ведіть себе чемно, а я на хвилинку залишу вас! — і пішла по делікатній потребі.
— Максе, подивіться, котик прийшов, — зраділа чомусь Лідочка. — І звідкіля він тут узявся? — якось по дитячому безпосередньо вимовила вона, впізнавши чорного котика з санаторної їдальні, який так полюбив її ніжки. Лідочка знову, як і тоді почухала за вушком, це диво, і воно почало довірливо нявчати.
Макс невтримно розсміявся, мовби підтверджуючи хмільну радість з приводу прибуття котика, і опустив підняті сміхом руки на коліна: на ліве своє і на ліве Лідочки.
— Лідочко, а які у вас подальші плани? — звернувся Макс до дівчини. Та раптом зашарілася і ніяково усміхнулася. Вона замріяно провела пальцями по сумочці. Це був на диво чуттєвий жест, наче вона ніжно торкнулася чиєїсь плоті.
— Ви ухиляєтеся від відповіді на моє питання?! — запитав Макс і наблизив своє обличчя до Лідочки. Вони були поруч, і Макс відчував її аромат: пахощі лісових галявин і медоносного зілля в її волоссі, солодкої дозрілої ожини і зимової суниці — такі солодкі, теплі і природні.
— Ні, ні. Я просто трохи відкладаю відповідь... — Лідочка благально подивилася на нього. — Максе, ну що ви, які плани? Ніяких, мабуть... Максе, чому ви на мене дивитесь так?
— Як? Я милуюся вами! — не припиняв тиску на молоду жінку. Рука теплішала на її коліні. — О, ви така загадкова! — понесло сп’янілого Макса, що вже не дуже контролював себе. «Загадка в жінці приваблює, якщо є цікавість її розгадувати» — вивів він колись свою формулу успіху в жінок. Що він зараз розгадував, не знав і сам. — Не може бути, що у вас немає ніяких планів! Природа ж не терпить пустоти!

Десь всередині Макса, невидимо для людського ока існував інший світ — світ внутрішніх органів. Наче в гігантському океанському лайнері величезна команда матросів швидко і вправно виконувала всі команди капітана — людського мозку, але часом накази корегувались замполітом лайнера — серцем.
— О, сухе винце пішло, — жартували матроси, що саме працювали у відділенні шлунку та лівої півкулі головного мозку, біля стерна задоволення.
— Чого радієш, ми більше двох келихів нормально не прокачаємо. Так, чого доброго, якщо хазяїн перебере зайвого, справа і до виразки може дійти, а там, борони Боже, і гіршого дочекаємося, — буркотів мічман відділення підшлункової залози.
— Ой, не каркай! — прикрикнув заступник капітана по роботі з важливим органом — печінкою. — Ти там краще за своєю наглядай, а то щось випирає і тисне на моє відділення, — нагримав на мічмана підшлункової залози.
— Як справи на нижній палубі? — не вгавав прискіпливий Капітан. — Ви там що, поснули?
— Пісок не встигаємо прокачувати, попри всі наші старання. Вино — це комусь, можливо, й насолода, та нам би мінералки не завадило, а то при такому режимі через рік-другий цей пісочок стане камінням, — по діловому рапортував заступник капітана по нирковому відділенню.
— Нам це вино не в кайф. Ще дві години тому хазяїн висьорбав склянку кефіру. Ми ще його не обробили, а при взаємодії з вином може трапитися реакція вихлопу газів по всіх відсіках, — сумно доповідав відповідальний за роботу шлунку.
— Пропускайте гази виключно крізь стінки судин, а то хазяїн щось запідозрить, та й піде до проктолога, а із таким типом, ну, на хрін, немає бажань зв’язуватися: як почне лізти не в свої справи, — якось аж трохи засоромившись, продовжив капітан.
— А нам аби не до венеролога, — дружньо заіржала команда із самого низу, що вічно совала свій ніс куди не слід.
— Розмови, — гаркнув Капітан, саме прийшовши до тями.
— Ой, щось у мене в каюті потеплішало, — раптом став весело наспівувати замполіт, миттєво зреагувавши на легковажні дії хазяїна, який саме опустив праву руку на ліве коліно Лідочки.
— Права півкуля, приготуватися до одбою, — оцінивши ситуацію, почав наказувати Капітан.
— Відділення сперматозоїдів, закінчити прийом їжі! Оголошую у Вашому відділенні бойову готовність першого ступеню! — чітко басив Капітан.
Відділення сперматозоїдів було взірцево показовим: завжди було готово до бою, всі роботи по оперативному реагуванню виконувало якнайшвидше, як вимагали циркуляри, що надходили від хазяїна.
Капітан знав, що цим хлопцям зайвий раз наказувати не треба: десь пройшли всі необхідні команди і поступив сигнал, що все готово: можна підіймати ракету.
— Відпочивайте, хлопці, — рішуче наказав він матросам правої півкулі.
Ракета, протискуючи тканину брюк, піднялася, сигналізуючи хазяїну про повну готовність до дій.

П’янка запаморочлива млосність оволоділа почуттями Лідочки. Жіноче бажання уваги, захоплення стало вимагати більшого.
Крізь руку Макса, яка впевнено почувалася на її теплому коліні, миттєво стали передаватися імпульси її внутрішньому капітану, і він, став роздавати накази направо і наліво.
Лідочка раптом відчула себе блудливою чорною кішкою і, по кошачому хитро, намагаючись приховати свої наміри, під столиком, у відповідь на

читати